Остання битва Святослава з візантійцями відбулося 22 липня. Руси атакували першими і потіснили противника, але були зупинені кавалерією, предводительствуемой самим імператором. Щоб виманити русів подалі від стін, Цимісхій пішов на хитрість. Частина візантійського війська під чолі з патрикием Романом і столоначальником Петром стала відступати. Коли руси стали переслідувати відступаючих, загін візантійців під командуванням Варди Склира відрізав їх від стін Доростоля. Лише з великими втратами Святослав зміг пробитися назад у фортецю. За даними Лева Диякона, військо Святослава втратило 15 тисяч убитих, візантійців ж загинуло тільки 350 чоловік, хоча багато було поранено. Візантійці розуміли, що штурм Доростоля буде коштувати великих жертв, так само як і продовження облоги, під час якої облягали, як і обложені, жорстоко страждали від хвороб. Цимісхій уклав з Святославом світ, безперешкодно пропустивши військо і човни русів на батьківщину і навіть забезпечивши їх харчами на дорогу: по дві міри хліба на людину. Руси були оголошені «союзниками та друзями» Візантії і отримали право безперешкодно торгувати в Константинополі. Лев Диякон повідомляє, що хліб був виданий 22 тисячам воїнів. Можна припустити, що під час облоги Доростоля в боях з візантійцями і від хвороб загинуло близько 8 тисяч русічив. |
Петро ДОРОШЕНКО в союзі з турками розбив поляків над Бугом Своє життя та діяльність гетьман України Петро Дорошенко підпорядкував боротьбі за її незалежність. Державний діяч і дипломат, він пройнявся метою вивести свою Вітчизну з руїни, об'єднати її розірвані частини, відновити самостійну Українську державу. На обох сторонах Дніпра він зустрічав визнання, довіру й пошану українського народу. Три сильні держави того часу — Московія, Річ Посполита, Оттоманська Порта, змагаючись між собою, намагалися завоювати Україну. Розраховуючи використати суперечності між ними, Дорошенко для успішного ведення бойових дій у війні з Польщею звернувся за допомогою до султанської Туреччини. Руйнації, розорення турками й татарами українських міст і сіл, знищення та захоплення в неволю людей обернули прихильне ставлення народу до гетьмана в обурення та прокляття.Політика Дорошенка, його боротьба проти панування чужинців, прагнення об'єднати розділену Україну, відновити Українську державу знаходили розуміння та визнання серед найширших кіл української громадськості. Його підтримували народні маси не тільки Правобережної, а й Лівобережної України, де він набув найширшої популярності. Про це доносили царському уряду московські агенти, повідомляючи, що в церквах молилися за «благочестивого, Богом даного гетьмана Петра». Львівський єпископ Шумлянський, що був гостем у Чигирині, писав: «Дорошенко дуже укріпився, панує вповні й має найвищу любов серед народу — злого не чував я про нього слова. джерело:http://znk.ucoz.com/news/
|
26 червня Самооборона Кривого Рогу та Інгульська Паланка з волонтерською місією відвідали зону АТО. Поблизу Артемівська 93-я окрема механізована бригада несе свою військову службу.Тож, волонтери вирушили до своїх побратимів, зібравши увесь необхідний крам. Для тих ,хто вперше перетинає лінію мирного життя та майже військового стану цей перехід здається дуже малим.Ось, ти їдеш.Бачиш селян, а вже за рогом на тебе цілить прихований БТР. Блок-пост і знову перевірка. Діставшись місця дислокації бойової одиниці наше авто відчуло на собі принади тижневого дощу .Тому на допомогу звісно прийде "Град", а хто ж інший? Ми в АТО.
Звільнившись з полону водяної стихії та українських степових доріг.Починаємо вивантажувати разом з бійцями ті невеликі крихти, які назбирали.Хочеться зазначити, стосовно харчування - хлопці не голодують,але смаколики, які ми підвезли - розійшлись, не встигли ми познайомитись з усіма бійцями. Як було сказано ,цілий тиждень йшов місцями дощ.Тож на кожну примху природи треба відповідно реагувати,а кращє за все попереджувати.Працювати на випередження наше Міноборони ще не звикло. Що дуже прикро.Тому іноді необхідні такі речі, які можна придбати в звичайному АТБ. Мова йде про гумові чоботи, чи "заброди".Держава чомусь впевнена ,що перебувати в затопленому бліндажі це для солдата норма,і взагалі за статутом він має переносити "навантаження" служби. Ну, а "Пуля" тримісячне цуценя, переживає, а інколи "піджовує" разом з вояками польову кухню.А також підтримує бойовий дух чоловіків.І в майбутньому отримає криворізьку прописку у бійця з позивним "Танк". Бійці отримують "волонтерку". |
11 липня на Черкащину прибуде Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет — предстоятель Української православної церкви Київського Патріархату. Він освятить храм, що зведений у козацькому краю, в центрі Холодного Яру, на хуторі Буда, неподалік від тисячолітнього дуба Максима Залізняка. на честь святого праведного Петра Калнишевського, - угодника Божого, останнього кошового отамана Запорозької Січі. Все життя — і тоді, коли був простим козаком, і тоді коли встановив своєрідний :орд по часу перебування на виборній посаді кошового Січі, Калнишевський з грозою ворогів Христової віри. Але проти єдиновірців з Московщини, коли на початку червня 1775 року обступили військом Запорозьку Січ, сивочубий кошовий не захотів підняти зброю. Люті загарбники не оцінили козацьке благородство. За царським велінням Січ було зруйновано: грабуючи припаси, казну й архіви, не пощадили і козацьку церкву. Самого кошового указом цариці Катерини заслано було до Соловецького монастиря, де він років в’язнем без права переписки і спілкування з людьми — у тісному кам’яному Монастирського каземату, а ще два роки — ченцем, добровільно відмовившись від мирського життя після "височайшого помилування". Весь час ув’язнення він ревно молився Богові — двічі на рік відвідуючи під конвоєм монастирську церкву, а решту днів — у своїй похмурій камері. Кошовому щоденно виділявся 1 карбованець "порційних грошей". Ретельно відкладаючи їх, він придбав для монастиря коштовно оздоблене Євангеліє за 2435 карбованців. Козак, який послужив Вірі спочатку шаблею й булавою, а потім — молитвами ченця, помер на 113-у році життя і похований на монастирській землі холодного острова посеред Білого моря — такого далекого від козацького острова Хортиця на Дніпрі. 2008 року, у 1020-у річницю Хрещення Київської Русі-України Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату благословив приєднати праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського) до лику святих, а також благословив будівництво храмів на його честь. Невдовзі "Вільне козацтво Холодного Яру" виступило з ініціативою побудови першої в Україні церкви Петра Калнишевського у самому серці Холодного Яру. 14 червня 2009 року Митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан освятив хрест та місце під побудову цього храму — у Холодному Яру, поруч з тисячолітнім дубом Максима Залізняка. Високопреосвященнішому архиєрею співслужило духовенство Чигиринського благочиння. 23 червня 2012 року хрести храму освятив особисто Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Тепер же він пообіцяв прибути до Холодного Яру у переддень вшанування Святих Петра і Павла, коли від дня народження Петра Калнишевського, якому присвячено храм, виповниться 325 років. Знаково, що цьогоріч виповнюється ще й 250 років від часу повторного обрання Петра Калнишевського кошовим отаманом Запорозької Січі. Він став останнім її кошовим — через 10 років, 1775 року московські війська підло зруйнували Січ. Тобто, цьогоріч ще один ювілей, цього разу сумний — 240 років від часу руйнації Запорозької Січі. Церква Петра Калнишевського, зведена у Холодному Яру, гордо тримає на своїх куполах хрести, які майстри зробили такими, що "виростають" з тризубів — як символ того, що в Україні КОЗАЦЬКОМУ РОДУ НЕМА ПЕРЕВОДУ! |
Роман-Борис Мстиславич (Роман І Великий; хресне ім'я — Борис; бл. 1152, м. Переяслав, тепер Переяслав-Хмельницький —19.06.1205, під Завихвостом, тепер Польща) — державний діяч і полководець, князь новгородський (1168—1170), володимирський (1170—1187, 1188—1205), галицький (1187—1188, 1199—1205) і великий князь київський (1203.—1205). Походить з династії Рюриковичів. Роман Мстиславич — син великого князя київского Мстислава Ізяславича та Агнеси, дочки польського князя Болеслава ІІІ Кривоустого. Засновник Г Дитячі та юнацькі роки Роман провів на Волині. При батьковому дворі у цей період перебував відомий книжник київський митрополит Климент Смолятич. Цей освічений патріарх, ймовірно, вплинув на формування світогляду княжича. У 1168—1170 рр. Роман Мстиславич правив у Новгородському князівстві. Після смерті Мстислава Ізяславича волинські землі були поділені між його синами: Роман Мстиславич одержав Роман Мстиславич прославився як полководець, відзначався особистою хоробрістю. Організував ряд походів проти ятвягів, у двох походах 1201—1202 і 1203—1204 pp. його війська розбили половців та визволили чимало бранців. Завершенням його успіхів було здобуття Києва та включення його у сферу своїх впливів (у 1203—1205 рр. фактично був великим київським князем). Роман загинув влітку 1205 р. у битві під Завихостом. Сучасний Роману Мстиславичу польський літописець, оцінюючи його заслуги у справі об’єднання більшості руських земель, шанобливо називає його «самодержцем усієї Русі», «царем у Руській землі», «великим князем». Продовжуючи династичну політику давньоруських князів, Роман Мстиславич видав свою дочку Соломію за польського князя Святополка Великого. джерело:http://www.ukrainians-world.org.ua/people/ Докладніше:http://ingulskapalanka.at.ua/publ/1-1-0-8# |
ГОНТА (ЛЮТИЙ-ЛЮТЕНКО Іван Макарович) |
Перший універсал Української Центральної ради — перший державно-політичний акт, універсал Центральної ради, що проголосив автономію України. Прийнятий 10 (23) червня 1917 року в Києві. Повна назва — Універсал Української Центральної Ради до українського народу, на Україні й по-за Україною сущого. Наприкінці травня Центральна Рада вислала до Петрограду делегацію на чолі з В.Винниченком,М.Ковалевським. Делегація домагалася українізації війська,адміністрації, шкільництва, а також щоб Тимчасовий уряд Росії висловив своє принципове ставлення до можливості надання автономії України. У відповідь на відмову Тимчасового уряду Центральна Рада видала свій Перший Універсал, ухвалений 10 червня (23 червня за новим стилем) та проголошений на Другому Військовому з'їзді. У ньому заявлялося: ДЖЕРЕЛО:https://uk.wikipedia.org/ ДОКЛАДНІШЕ НА ТЕМУ УНР http://ingulskapalanka.at.ua/blog |
22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. її союзниками виступили Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія, Словаччина. 22 червня 1941 року поставило хрест на злочинних домовленостях Гітлера і Сталіна, але не на випробуваннях для українців. За планом "Ост" німці мали намір виселити з України мільйони людей, заселивши її німецькими колоністами. Частину українських земель передбачалося передати союзникам. Причини поразок радянських військ Історичні реалії свідчать про те, що напередодні нападу Німеччини Радянський Союз володів об'єктивними передумовами для належної відсічі агресору. СРСР мав потужний воєнно-економічний потенціал і планував вести можливу війну на ворожій території і "малою кров'ю". Причини тяжких поразок у 1941 р. криються не в слабкості СРСР, а в негативних явищах, властивих тогочасному режиму. Серед них варто зазначити такі: - неукомплектованість Червоної армії кваліфікованими командирськими кадрами (під час репресій було знищено 20% командного складу Червоної армії). На початку 1941 р. лише 7% командного складу мали вищу освіту. Гітлер глузливо називав Червону армію "глиняним колосом без голови"; - незавершеність заходів по зміцненню західних кордонів, небоєздатність частин Червоної армії (Сталін боявся спровокувати напад Німеччини В умовах воєнно-політичної кризи сталінський режим здійснював керівництво країною своїми репресивними, тоталітарними методами. Про це свідчать надзвичайно жорстокі накази Сталіна №270 від 16 серпня 1941 р. і №227 від 28 липня 1942 р. "Ні кроку назад", які нерідко прирікали на загибель цілі з'єднання. Евакуація Відсутність завчасно складених планів евакуації (адже воювати збиралися на "чужій території") внесла, особливо в перші тижні війни, дезорганізацію в евакуаційні процеси. З України було евакуйовано на схід: понад 550 підприємств, майно радгоспів, колгоспів (зокрема понад 5 млн. голів худоби), Академію наук України, культурно-освітні заклади, понад 3,5 млн. робітників, селян і службовців. Усе, що не можна було вивезти, підлягало знищенню. В Днiпропетровську було підірвано хлiбокомбiнат разом з робiтниками. В Одесi при відступі Червоної Армії затопили приморськi квартали разом з жителями, а ранених червоноармiйцiв скинули в море разом з санітарними машинами.
З Харкова вивезли представників iнтелiґенцiї - щоб спалити в закритому будинку. В Уманi живими замуровували людей в льоху.
Такі приклади можна множити. І все це робили не нацисти, а комуністи при відступі, точніше, при втечі від супротивника.
Ось чому можна і доцільно говорити не лише про злочини та репресiї нацистської окупацiї (як це робиться зазвичай), а й про злочини комуністичного режиму щодо своїх власних громадян.
Остаточна окупація України У червні 1942 р. німецькі війська великими танковими з'єднаннями за підтримки авіації почали навальний наступ на воронезькому напрямку. Наслідком цього був прорив фронту вглиб на 200-400 км протяжністю 600-650 км. 22 липня 1942 р. після захоплення м.Свердловська Ворошилоградської області гітлерівці остаточно окупували всю територію Української PCP.Що робив в тому кривавому червні сам "батько народів", ще належить дізнатись, Україна в роки німецької окупації. 1. Захопивши Україну, німці розчленували її на окремі частини: - Буковина, Одеська та Ізмаїльська області, частина Вінницької та Миколаївської областей були віддані Румунії. Ці землі отримали назву "Трансністрія"; - Галичина разом з польськими територіями ввійшла до складу окремого генерал-губернаторства; - більшість українських земель увійшла до складу Рейхскомісаріату "Україна" на чолі з фанатичним нацистом, катом українського народу Е.Кохом. Це адміністративне утворення включало 63,6% всієї території України;o прифронтові області (Чернігівська, Сумська, Харківська області, Донбас) підпорядковувалися військовому командуванню. 2. Відповідно до "теорії расової винятковості німецької нації" українці підлягали масовому знищенню. Справжній геноцид здійснювався проти єврейського народу. Україна вкрилася концтаборами, тюрмами, гето. Практично в кожному українському місті був свій "Бабин Яр": за роки окутті в Бабиному Яру в Києві загинуло понад 220 тис, в Дробицькому Яру в Харкові - понад 60 тис, в Янівському концтаборі у Львові - понад 160 тис осіб. Переважно це були українські громадяни єврейської національності. А всього в Україні в період окупації було вбито 3,9 млн. мирного населення і 1,3 млн. військовополонених. 3. Гітлерівці грабували матеріальні і людські ресурси України. До Німеччини вивозилися продовольство, обладнання, сировина, коштовності, чорнозем, а також робоча сила. З України на примусові роботи до Німеччини було вивезено 2,4 млн. чоловік. Щоб забезпечити більш "ефективну" експлуатацію українського села, німці зберегли колгоспи. 4. Обмежувалися постачання міст продовольством, медичне обслуговування, освіта. Українці перетворювалися на людей "третього сорту". Таким чином, окупаційний режим відзначався винятковою жорстокістю. Але він виявився неефективним, бо не забезпечив покори українського народу. Навпаки, нацистський "новий порядок" викликав масовий рух Опору в Україні. Джерело http://pidruchniki.com/, http://nazarbo.blogspot.com/ https://www.youtube.com/watch?v=Nza4y97G7RE&list=PLiiI1p7gzKeNEiRnO6BZRSDGhF3Xk8qPy |