Козаки - члени самоврядних чоловічих військових громад, що з 14 століття існували на теренах українського «Дикого поля», в районі середніх течійДніпра та Дону, на межі християнського і мусульманського світів. Основним заняттям козаків була військова справа: охорона і патрулювання торгових шляхів, морські рейди на чайках проти турецького флоту в Криму та Чорному морі, захист українських земель від татарських «полювань на рабів», участь у військових кампаніях сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав.

                                                                  Реєстрові козаки.

Реєстрові козаки — частина українського козацтва, прийнята на військову службу польсько-литовською владою і записана в окремий список — реєстр, звідкий назва — реєстрові козаки.Козаки на території Наддніпрянщини відомі з кінця XV століття. Але як окремий соціальний стан козацтво почало формувалося лише у другій половині XVI століття. Знаменувало початок цього процесу затвердження урядом Речі Посполитої реєстрового війська у 70-х роках XVI століття.Основні елементи суспільних привілеїв реєстрове козацтво, очевидно, перейняло од бояр та шляхти. За реєстровими закріплювався цілий ряд прав і привілеїв: звільнення од державних податків і повинностей, окреме адміністративне підпорядкування та судочинство, право на володіння земельними маєтностями.Через участь козаків у повстаннях в кінці XVI — першій половині XVII століть У якій приймали участь і Військо Запорозьке Низове влада Речі Посполитої почала вбачати в козаках загрозу своєму панівному становищу в Україні. Звідси — поява кількох постанов варшавського вального сейму, якими суттєвообмежувалися і навіть скасовувалися козацькі права.Повною мірою їх відновлення було зафіксоване у Зборовському договорі 1649 року, «Березневих статтях» 1654 року. Правові норми цих документів знаменували перетворення козацтва на соціальний стан Гетьманщини. Політичні і економічні важелі влади перейшли до рук старшини, яка сконсолідувалась у привілейований соціальний прошарок.Чисельність реєстрового війська змінювалася в залежності од різних суспільно-
політичних факторів. У 1572 році встановлено реєстр козацького війська — 300, у 1578 — 500, у 1583 — 600, у 1590, 1596, 1617 — 1 тисяча, у 1619 — 3 тисячі, у 1625 — 6 тисяч, у 1630 — 8 тисяч, у 1635 — 7 тисяч, у 1638 — 6 тисяч. Військо Гетьманату за Зборовською угодою мало становити 40 тисяч, за Білоцерківською — 20 тисяч, за Переяславською — 60 тисяч. Гадяцьким трактатом визначено 30 тисяч реєстрового війська і 10 тисяч «затяжного» війська. У Лівобережному гетьманаті у другій половині XVI століття діяла Глухівська угода, яка передбачала 30-тисячний реєстр.

                                                                   Гетьманщина.

Гетьманщина виникла в результаті великого козацького повстання в Речі Посполитій, що спалахнуло 1648 року в українських землях під проводомБогдана Хмельницького. Причинами повстання були корупція польских королівських урядів, соціальне безправ'я усіх станів за винятком шляхти, ревними союзниками котрої були жиди, які разом чинили економічні і національні утиски українців, активізація української православної церкви та зростання чисельності козацтва попри репресії уряду.

                                                            Військо Запорозьке Низове

.    Військо Запорозьке Низове — нереєстрове козацтво другої половини XVI — кінця XVIII століття з дислокацією за порогами Дніпра. Очолював військо кошовий отаман, за осередок слугувала Запорозька Січ.Козаки війська називалися низовими або січовіми козаками, та не входили до офіційного реєстру Війська Запорозького.
Запорозька Січ виникла у 1530-1580р. столітті. Брак прямих свідчень залишає дискусійним питання точного часу, місця її виникнення. М. С. Грушевський появу Січі за дніпровськими порогами визначив 70—80-ми роками XVI століття, В. О. Голобуцький — 30—50-ми роками XVI століття, В. О. Щербак — 60—70-ми роками XVI століття.1570-1580р.За етнічним походженням запорозькі козаки у своїй більшості були вихідцями з Русі; також у ряди запорожців вливалися татари, поляки, вихідці з інших народі.Сама Запорозька Січ — це місто-фортеця. На території фортеці зазвичай розміщувались площа, церква, курені, комори, адміністративні споруди.Стіни фортець запорозьких козаків були з насипів земляних валів і дерев'яних укріплень. На підконтрольних Січі землях існували козацькі господарства — зимовники.
У наслідку розходження політики керівництва Гетьманщини та кошових отаманів Запорозької Січі наприкінці XVII ст. (у період Руїни), єдність Війська Запорозького як військово-політичного організму було порушен У XVIII столітті на Запорожжі була впроваджена адміністративно-територіальна система  управляння — "паланковий устрій"

                                             Гайдамаччина.

Гайдамаччина – соціальний рух на Правобережжі у ХVІІІ столітті. Причина повстання полягає в тому, що народні маси, серед яких ще жили традиції козацької волі, не хотіли коритися владі панів і зі зброєю в руках виступали проти поневолення. Учасниками гайдамаччини були переважно незаможні селяни, наймані робітники, дрібна шляхта й нижче духовенство. Гайдамаки діяли невеликими загонами, застосовуючи тактику партизанської боротьби, несподівані напади і стрімкі рейди на панські маєтки. Перший вибух гайдамацького повстання стався в 1734 р., коли російська армія разом з козацькими полками увійшла на Правобережжя, щоб підтримати кандидатуру Августа ІІІ на польську корону. Влітку 1734 р. на престол у Польщі сів ставленик Росії Август ІІІ, і на прохання польських магнатів російське військо легко розбило повстанців. В 1750 р. гайдамацький рух спалахнув з новою силою, проте неспроможність створити цілісну організацію, а також відсутність плану дій спричинили поразку повстання.

Коліївщина – найвідоміший виступ гайдамаків 1768 року. Основною його силою було селянство. Це повстання спричинили декілька факторів

 

                                                Українське Вільне Козацтво. Армія УНР.

Організація українських козаків «Українське Вільне Козацтво» була створена у 1920 році як закордонна частина організації «Вільне козацтво», що діяла в Україні у 1917–1923 роках.
З 1920 до 1936 р.р. організація мала назву Українське Національне козаче товариство (УНАКОТО чи УНКТ) — суспільна і військово-виховна організація  української еміграції.
З 1936 до 1947 роки організація мала назву Український Народний Козачий Рух чи по іншому Українське Вільне Козацтво (УВК УНАКОР).
З 1947 р. до цього часу організація має назву Українське Вільне Козацтво (УВК), або скорочено: Українське Козацтво (УК) — станова парамілітарна громадська, не політична і не партійна організація.

 

 

Перевозскій - адміністративно-територіальна одиниця (округ) в Запорізькій Січі , інакше Інгульська паланка .

У своїй фундаментальній праці про запорожців видатний дослідник і історик запорізького козацтва Дмитро Іванович Яворницький пише про Інгульська (Перевозскій) паланку: «Розташована була вздовж лівого берега річки Інгулець , у північній частині Херсонського повіту . Центром її була Перевізка у правого берега Дніпра , на дві версти нижче гирла Інгульця і на 2 версти нижче маєтку власника села Фалеевка (Садове) Н. Н. Комстадіуса, і селище Кам'янка, при впадінні річки Кам'янки в Дніпро, де була розташована Кам'янська Січ » .

У Перевізке як і в Кам'янці було по одній церкві і розташовувалися декілька селищ і зимівників (хуторів) - Антонівка , Білозерка , Білі Криниці, Блакитна, Бобровий Кут, Британи, Верблюжка, Городище, Давидов-Брод, Зелена, Золота Балка, Кам'янка ( Кам'яний Базар), Кваково, Кебіха, Кісляковци, Кривий-Ріг, Кринки, і більше малі поселення. Також особливе місце займали Олександр-Шанець і Станіслав.

Площа Інгульської паланки становила близько 9781 км². На Генеральній ландкарті, яка була підготовлена ​​після 1741 і до 1770 роки, на самому кордоні, при впадінні річки Крейдяний в Дніпро по її лівому берегу були розташовані три зимівника на відстані 1,2-2 км один від іншого, і з протилежного берега-один зимівник. В цілому на території цієї паланки була достатня кількість зимівників і поселень, що по суті доводить добре розвинену систему еконноміческіх і господарських особливостей цієї землі, до Потьомкінських перетворень.

    Адміністративні центри Перевізька (Інгульської) паланки: Кам'янка (Кам'яний Базар) в 1734-1737 рр., Олександр-Шанець в 1737-1739 рр., Перевізка (вона-ж Інгул на території майбутніх сіл Нікольське і Фалеевка (Садове) в 1740-1775 рр. На жаль невідомий більш ранній період, швидше за все що паланка, існувала раніше 1734, свідчить лист запорожців 1688 в гетьманську адміністрацію.

Паланкою керувала полкова старшина: полковник (або сердюк), осавул, писар, підосавул, підписар і хорунжий.

З розпоряджень виданих Кошем місцевої адміністрації на управління паланкою видно, що паланкової адміністрацію вибирав козачий сход, а Кош лише стверджував вже обраних. Паланковою адміністрацією були підвладні лише хутора посполитих і одружених козаків. Зимовник січовиків номінально підкорялися Січової адміністрації, а по суті вони були під зверхністю свого голови господарства, і під управлінням курінного отамана до якого був приписаний той чи інший зимівник.

 Паланки, ділилися на отаманства при яких було кілька поселень. Отаманщина керувала обрана місцевими козаками старшина, яка відповідала за порядок і збирала податки, заготовлювала провіант і фураж, забезпечувала поштові станції та ін. Отаманська старшина Починяй не тільки Паланковий старшині але й Кошовий. Отаманства ділилися на десятковие хати, причому на окремі посполиті й військові (козачі). До цих десятків записувалися всі піддані Вольностей Запорізська які проживали за межами Січі.

Полковники Інгульської (Перевізкой) паланки (неповний список):                                                                                      

  • 1746 р Опанас Недоід (Недонка)
  • 1750-1751 рр. Марко Великий
  • 1752 Яків Дмитрієв, Леонтій Таран
  • 1753 Яким Ігнатович (Малий)
  • 1754 Дмитро Стягайло
  • 1756 Яким Лелека
  • 1757 Павло Кирилов
  • 1758 Василь Федоров
  • 1759-1760 рр. Прокоп Лебединець (Лебединця)
  • 1761-1762 рр. Карпо Кучер
  • 1763 Прокоп Прангул, Степан Блакитний
  • 1764 Степан Блакитний, Семен Гаплик (Гаплик)
  • 1765-1766 рр. Тарас Касьянов
  • 1766 Тарас Кравець, Андрій Лях
  • 1767 Тарас Касьянов
  • 1768 р Тарас Чорний
  • 1769 Федір Великий
  • 1770 Боцко N.
  • 1771 Сафрон Чорний
  • 1772 Іван Кулик
  • 1773 Корній Бородавка, Герасим Малий
  • 1774 Степан Гелех, Корній Бородавка
  • 1775 Корній Бородавка, Григорій Попович
  • джерело https://ru.wikipedia.org/wiki/Перевозская_паланка