Після зруйнування Запорозької Січі у 1775 р. “всі блага землі запорожців достались іншим, самі ж запорожці мусили мандрувати хто на Кубань, хто за Дунай, хто на острів Мальту, хто в Анатолію, себто Малу Азію, хто до Австрії, а хто навіть аж за Атлантичний океан, у Сполучені Держави, себто Америку”.Значна частина запорожців зуміла вирватись на чайках з оточення російських військ, вийти у Чорне море і стати біля Тилігула, коло нинішньої Одеси.

 

Згодом ці козаки заснували в гирлі Дунаю Задунайську Січ. “Частина їх зосталася на Тилігулі, поставивши собі курені на Пересипу. Запорожці ці були, таким побитом, першими осадчими великого торговельного города Одеси”.Багато козаків після зруйнування Запорозької Січі оселилися поряд із Задунайською Січчю – на землях між Південним Бугом і Дністром. Розпорошені по степах запорозькі козаки самі намагалися згуртуватися у звичне їм козацьке військо і налагодити зв’язки із Задунайською Січчю.Нова війна з Туреччиною, яка насувалася, змусила царський уряд змінити свою тактику стосовно запорозьких козаків, зокрема, у 1783 р. почалося формування полків із запорожців, які не втекли за Дунай. Військо вірних козаків, згодом за героїчні вчинки перейменоване на Чорноморське, зберігало структуру та традиції Запорожжя і було офіційно поселене на вже освоєних козаками землях між Південним Бугом і Дністром із центром у Слободзеї.Чорноморці взяли активну участь у російсько-турецькій війні 1787 – 1791 рр. і відзначилися під час взяття турецьких фортець в Очакові та на острові Березань, а також під час взяття Аккермана, Болграда, Хаджибея, Бендер, Кілії, Ісакчі, Браїлова, Ізмаїла, в боях при Каушанах і Татарбунарах та у морських битвах.Після закінчення російсько-турецької війни перед чорноморцями з усією гостротою постало питання про закріплення у постійне володіння земель між Бугом і Дністром. Але, як з’ясувалося, землі ці російський уряд вирішив роздати дідичам. Існування Чорноморського війська було поставлене під загрозу, тому козаки спрямували погляди на Кубань, де вони мали передані їм (у 1788 р.) указом Катерини II землі в Керченському куті.Кубанська земля вже була знайома запорожцям, які впродовж XVII – XVIII століть відвідували цей край, а то й селилися там. Як відзначав кубанський історик Федір Щербина, вони цілими ватагами без дозволу кошового начальства переправлялися через Азовське море до Єйського лиману і тут, вибравши собі полковника, старшин та отаманів, будували курені та пристановища, займалися рибальством і полювали все літо.На початку 90-х років XVIII ст. Прикубанські степи стали безлюдними, тому що ногайські татари, які кочували на цих землях, були майже вщент винищені російськими військами під керівництвом Олександра Суворова.“За словами Суворова, почалася жахлива рубка татар. Найголовніший їхній поводир, кунакайський мурза, був убитий… Татари були загнані у багнисту річку і, не бачачи порятунку, у припадку безсилої люті самі знищували свої коштовності, різали дружин і кидали у воду немовлят”[5]. Решта ногайських татар була виселена на Південний Урал. Хтось врятувався, втікши за р. Кубань.Переселення – ефективний спосіб імперського управління. Неодноразово він був використаний і щодо українського народу, зокрема його бойової частини – козацтва, яке завжди становило для Російської імперії потенційну небезпеку, щопосилювалася в умовах загострення соціально-економічних протиріч.Намагаючись зменшити соціально-економічну напругу в покріпаченій Україні, викликану посиленням гноблення і, відповідно, зубожінням козаків і селян, російський уряд вирішив спровадити з України козацтво – войовничий елемент, рушійну силу національно-визвольного руху, переселившичастину козаків на околиці імперії. Тим самим з-підукраїнського козацтва в буквальному розумінні вибивався ґрунт – рідна земля.Цим переселенням досягалися й інші цілі. Зокрема, переселяючи українських козаків на Кубань, російський уряд мав на меті асимілювати їх шляхом перемішування з масою землеробського населення тодішньої Малоросії. Ось що писав з цього приводу Микола Стороженко: “Переселеннямалоросійських козаків в інші губернії, що заохочувалось урядом і навіть, правильніше сказати, виникло за його ініціативою, зменшуючи чисельність козацького стану, активно сприяло його, так би мовити, становому знеособленню”.Переселяючи десятки тисяч українських козаків із своїх споконвічних земель на Кубань, імператриця сподівалася “на фактичне вимирання козацької вольниці”. І мала рацію: “під час колонізації цієї території гинула 1/6 частина переселенців”[8]. Однією з причин масової загибелі був несприятливий клімат вкритого болотами Кубанського краю – прийшлий люд гинув від кубанської пропасниці.Серед політичних причин переселення українських козаків і селян на Кубань найголовнішою була колонізаторська, загарбницька політика Російської імперії. Колонізація Кубані, що цілеспрямовано велася російським урядом, вимагала переселення на кордони імперії насамперед козаків, здатних і звичних вести напіввоєнний спосіб життя. Уряд бажав тим самим захистити російські кордони від нападу войовничих черкеських племен, замінивши регулярні військові частини, що там перебували і важко переносили повне нестатків життя у безлюдному краї, на козаків.До того ж імперський уряд намагався позбавити Чорноморське козацьке військо зв’язків із Задунайською Січчю, факт існування якої змусив Катерину II піти на створення Чорноморського війська вірних козаків, а згодом виселити його на Кубань, подалі від “невірних козаків”, щоб “вірні” раптом не опинилися на Дунаї.Крім того, існувала гостра необхідність швидкого освоєння обезлюдненого російською політикою краю.Мали свою мотивацію й українські козаки. Бажаючи – хоч за краєм української землі – зберегти свій устрій, звичаї і спосіб життя, вони змушені були переселятися з рідної України до Чорноморії. І ставали на захист інтересів Російської імперії, яка стільки бід принесла їхній Батьківщині.Земель, виділених Чорноморському війську на Тамані, згідно з імператорським наказом від 14 січня 1788 р, було явно недостатньо для розселення. За рішенням Військової ради Чорноморського козацького війська суддя Антон Головатий із кількома товаришами як депутати прибули до Катерини II з проханням надати війську у володіння землі на Тамані з її околицями (а околиці ці становили територію у 30 разів більшу, ніж увесь Таманський півострів).Катерина II видала два укази (від 30 червня і 1 липня 1792 р.), згідно з якими Чорноморському війську передавались у вічне володіння “острів Фанагорія (йдеться про Таманський півострів. –Є. П.) і землі на правому боці річки Кубані”.Не чекаючи рішення імператриці та виходячи з того, що землі на Тамані були передані війську ще у 1788 році, козаки почали переселення завчасно. “В російській історії... не було ще випадку подібних масових переселень”. Ще до отри­мання грамот кошовий отаман Захарій Чепіга відправив Чорним морем під керівництвом бригадира Пустошкіна, прем’єр-майора Саву Білого з 4000 козаків і старшин на 51 човні – для огляду і зайняття землі на Тамані. 21 серпня 1792 р. Білий із козаками прибув до “острова Фанагорії”.Слідом за флотилією полковник Кордовський із двома пішими полками і частиною сімей прибув суходолом через Крим на Кубань і розташувався біля Старого Темрюка.2 вересня 1792 року виступив на Кубань і кошовий Чепіга з кіннотою, піхотою та військовим обозом. Пройшовши через Херсонську і Таврійську губернії, обігнувши Азовське море, через Катеринославську губернію та землі Війська Донського підійшов він у кінці жовтня з півночі до річки Єї – кордону своїх земель, де і розташувався на зимівлю.З початком весни 1793 року чорноморці рушили з Єйської коси на Кубань, до Тализінської переправи. Тут, у Карасунському куті, на завороті р. Кубані при впадінні в неї р. Карасун (старої її притоки), були розквартировані головні бойові частини війська і згодом засновано Катеринодар.Нарешті 18 березня 1793 року була відправлена перша колона сімейних козаків четвертої великої групи, що переселялась із-за Бугу на нові землі Чорноморського війська. Частина переселенців рушила через Буг на Соколи, а частина – через Дніпро на Берислав.15 липня з рештою війська і вантажем виступив з-за Бугу на Кубань сам військовий суддя Антон Головатий. Ось як про це писав наш великий Кобзар:

 

Тепер, кажуть, в Слободзеї

 

Останки збирає

 

Головатий та на Кубань

 

Хлопців підмовляє...

 

Нехай йому Бог поможе!

 

А що з того буде –

 

Святий знає: почуємо,

 

Що розкажуть люде.

 

Вирушивши від Дністра, Головатий із козаками пройшов Крим і через місяць, 15 серпня 1793 року, прибув на Тамань.Але цими чотирма групами не закінчилось масове переселення чорноморців на Кубань. Після закінчення російсько-турецької війни маса сіроми розбрелась на заробітки і під час переселення на Кубань продовжувала жити осторонь війська.