11 липня на Черкащину прибуде Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет — предстоятель Української православної церкви Київського Патріархату. Він освятить храм, що зведений у козацькому краю, в центрі Холодного Яру, на хуторі Буда, неподалік від тисячолітнього дуба Максима Залізняка. на честь святого праведного Петра Калнишевського, - угодника Божого, останнього кошового отамана Запорозької Січі. Все життя — і тоді, коли був простим козаком, і тоді коли встановив своєрідний :орд по часу перебування на виборній посаді кошового Січі, Калнишевський з грозою ворогів Христової віри. Але проти єдиновірців з Московщини, коли на початку червня 1775 року обступили військом Запорозьку Січ, сивочубий кошовий не захотів підняти зброю.

Люті загарбники не оцінили козацьке благородство. За царським велінням Січ було зруйновано: грабуючи припаси, казну й архіви, не пощадили і козацьку церкву. Самого кошового указом цариці Катерини заслано було до Соловецького монастиря, де він років в’язнем без права переписки і спілкування з людьми — у тісному кам’яному Монастирського каземату, а ще два роки — ченцем, добровільно відмовившись від мирського життя після "височайшого помилування". Весь час ув’язнення він ревно молився Богові — двічі на рік відвідуючи під конвоєм монастирську церкву, а решту днів — у своїй похмурій камері.

Кошовому щоденно виділявся 1 карбованець "порційних грошей". Ретельно відкладаючи їх, він придбав для монастиря коштовно оздоблене Євангеліє за 2435 карбованців. Козак, який послужив Вірі спочатку шаблею й булавою, а потім — молитвами ченця, помер на 113-у році життя і похований на монастирській землі холодного острова посеред Білого моря — такого далекого від козацького острова Хортиця на Дніпрі.

 2008 року, у 1020-у річницю Хрещення Київської Русі-України Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату благословив приєднати праведного Петра Багатостраж­дального (Калнишевського) до лику святих, а також благословив будівництво храмів на його честь.

Невдовзі "Вільне козацтво Холодного Яру" виступило з ініціативою побудови першої в Україні церкви Петра Калнишевського у самому серці Холодного Яру. 14 червня 2009 року Митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан освятив хрест та місце під побудову цього храму — у Холодному Яру, поруч з тисячолітнім дубом Максима Залізняка. Високопреосвященнішому архиєрею співслужило духовенство Чигиринського благочиння.

23 червня 2012 року хрести храму освятив особисто Патріарх Київський і всієї Руси-України Філа­рет. Тепер же він пообіцяв прибути до Холодного Яру у переддень вшанування Святих Петра і Павла, коли від дня народження Петра Калнишевського, якому присвячено храм, виповниться 325 років.

Знаково, що цьогоріч виповнюється ще й 250 років від часу повторного обрання Петра Калнишевського кошовим отаманом Запорозької Січі. Він став останнім її кошовим — через 10 років, 1775 року московські війська підло зруйнували Січ. Тобто, цьогоріч ще один ювілей, цього разу сумний — 240 років від часу руйнації Запорозької Січі.

Церква Петра Калнишевського, зведена у Холодному Яру, гордо тримає на своїх куполах хрести, які майстри зробили такими, що "виростають" з тризубів — як символ того, що в Україні КОЗАЦЬКОМУ РОДУ НЕМА ПЕРЕВОДУ!

Олег ОСТРОВСЬКИЙ

Роман-Борис Мстиславич (Роман І Великий; хресне ім'я — Борис; бл. 1152, м. Переяслав, тепер Переяслав-Хмельницький —19.06.1205, під Завихвостом, тепер Польща) — державний діяч і полководець, князь новгородський (1168—1170), володимирський (1170—1187, 1188—1205), галицький (1187—1188, 1199—1205) і великий князь київський (1203.—1205).

Походить з династії Рюриковичів. Роман Мстиславич — син великого князя київского Мстислава Ізяславича та Агнеси, дочки польського князя Болеслава ІІІ Кривоустого. Засновник Галицько-Волинського князівства і патріарх тамтешнього правлячого роду. Вважався сучасниками наймогутнішим з усіх руських князів кін. ХІІ — поч. ХІІІ ст., за що був прозваний Великим.

Дитячі та юнацькі роки Роман провів на Волині. При батьковому дворі у цей період перебував відомий книжник київський митрополит Климент Смолятич. Цей освічений патріарх, ймовірно, вплинув на формування світогляду княжича. У 1168—1170 рр. Роман Мстиславич правив у Новгородському князівстві. Після смерті Мстислава Ізяславича волинські землі були поділені між його синами: Роман Мстиславич одержав Володимир-Волинський, Всеволод — Белз, Святослав — Червен, Володимир — Берестя. Невдовзі, завдяки своїм особистим якостям, Роману Мстиславичу вдалося домогтися домінуючого впливу в усіх волинських землях. По смерті останнього галицького князя з династії Ростиславичів — Володимира, сина Ярослава Осмомисла, приєднав Галичину до Волині (1199), створивши Галицько-Волинську державу. Намагаючись зміцнити князівську владу, вів гостру боротьбу з непокірними боярами за підтримки міщанства.

Роман Мстиславич прославився як полководець, відзначався особистою хоробрістю. Організував ряд походів проти ятвягів, у двох походах 1201—1202 і 1203—1204 pp. його війська розбили половців та визволили чимало бранців. Завершенням його успіхів було здобуття Києва та включення його у сферу своїх впливів (у 1203—1205 рр. фактично був великим київським князем). Роман загинув влітку 1205 р. у битві під Завихостом. Сучасний Роману Мстиславичу польський літописець, оцінюючи його заслуги у справі об’єднання більшості руських земель, шанобливо називає його «самодержцем усієї Русі», «царем у Руській землі», «великим князем».

Продовжуючи династичну політику давньоруських князів, Роман Мстиславич видав свою дочку Соломію за польського князя Святополка Великого.

джерело:http://www.ukrainians-world.org.ua/people/

Докладніше:http://ingulskapalanka.at.ua/publ/1-1-0-8#