Знищення Запорозької Січі 1775 року це послідовна ліквідація Московським царством (згодом — Російською імперією) автономії Війська Запорізького Низового.

Ліквідація Запорозької Січі 1775 року — насильницьке знищення московськими військами українського козацького утворення — Підпільненської Січі,та остаточна ліквідація Запорозької Січі як козацької автономії. У наслідку цього Військо Запорозьке Низове припинило своє існування.Наступ московської влади розпочався значною мірою у 1654 році після підписання Богданом Хмельницьким союзницького договору (Березневих статей) з московським царем Олексієм Михайловичем, хоча Військо Запорозьке Низове у прийняті договору участі не брало й царю не присягалося.

Вже в другій чверті XVIII століття було зрозуміло, що російська влада не має жодних намірів щодо збереження української автономії, передбаченої ще Березневими статтями 1654 року. Після палацового перевороту 1762 року на московський імператорський престол зійшла Катерина II, дружина імператора Петра III, яка одразу спрямувала всі зусилля на посилення влади самодержавства у величезній імперії. Важливим аспектом у політиці імператриці стало так зване «зросійщення ополячених окраїн» (під «окраїнами» царизм вбачав українські та білоруські землі). Такі плани Катерини II не передбачали ні існування козацької держави Гетьманщини, ні козацьких вольностей, ні Запорізької Січі.

Коли 1764 року було ліквідовано Гетьманщину, а ще через рік — полково-сотенний устрій на Слобожанщині, останнім оплотом української свободи залишалася Запорозька Січ, яку в панівних колах Росії бачили як «кубло бунтівників та бандитів». Московська влада лише чекала слушної нагоди для ліквідації козацької вольниці.

Паланковий устрій Вольностей Війська Запорозького у 1734–1775 роках.Прошу звернути увагу на кордони Кальміуської паланки це Луганщина і Донечіна, згодом цю теріторію віддадуть донським казакам.

Така нагода припала на 1775 рік, коли закінчилася Російсько-турецька війна (1768—1774), яку Москві допомогли виграти запорожці, і козаки стали непотрібні. На початку червня 1775 року російські війська під командуванням Петра Текелія, які поверталися з турецького походу, раптово оточили Січ.Козаки не чекали на такий розвиток подій, а тому на Запоріжжі тоді перебувало зовсім мало вояків. Більшість запорожців ще не встигла повернутися з турецьких походів, або перебувала на промислах. На Січі зібралася рада на чолі з кошовим отаманом Петром Калнишевським, яка вирішила не проливати християнської крові та добровільно склала зброю перед московитами. 16 червня 1775 року російським військами було повністю зруйновано Січ, а все майно
та козацькі архіви було вивезено до Петербурга. Козацьку старшину та кошового отамана Петра Калнишевського звинуватили у зраді та засудили до каторги.
 
Лише 3 серпня 1775 року імператриця Катерина II видала спеціальний маніфест, який офіційно сповіщав про причини ліквідації Січі. У цьому документі козацька-лицарська Січ зображувалася як «кубло пияк та розбишак», які жили в неуцтві та заважали царизму вести торгові та культурні зв'язки з сусідами.Про пролиту козацьку кров за царську Росію в ньому не було ні слова.
 
Мы восхотели чрезъ сіе объявить во всей Нашей Имперіи къ общему извстію Нашимъ всмъ верноподданнымъ, что Счь Запорожская въ конецъ уже разрушена,со истребленіемъ на будущее время и самаго названія Запорожскихъ Козаковъ… сочли Мы себя ныне обязянными предъ Богомъ, предъ Имперіею Нашею и предъ
самымъ вообще человчествомъ разрушить Сечу Запорожскую и имя Козаковъ, отъ оной заимствованное. Въ следствіе того 4 Іюня Нашимъ Генералъ-ПорутчикомъТекелліемъ со вверенными ему отъ насъ войсками занята Сечь Запорожская въ совершенномъ порядкъ и полной тишине, безъ всякаго отъ Козаковъ сопротивленія…
нетъ теперь более Сечи Запорожской въ политическомъ ея уродстве, следовательно же и Козаковъ сего имени…"

Незадовго до руйнування Січі, козацький флот майже всім складом був переведений на Дунай. Турецький султан виділив козакам під Задунайську Січ острів
святого Юрія з Сулинським і Георгіївським гирлами Дунаю та видав клейноди — булаву, бунчук, печатку та висвячену Константинопольським патріархом корогве.
Організація й швидке зміцнення Задунайської Січі викликало все більші симпатії в українського населення і унеможливлювало участь у війні українців на стороні Росії. Таким чином руйнація Запорізької Січі та утворення непідконтрольної Петербургу Задунайської Січі призвели до того, що південно-західні кордони Російської імперії виявились безборонними. 31 жовтня 1776 року Потьомкін про це доповідав Катерині ІІ.
Спроба утримати козаків від еміграції за Дунай та на Забужжя не дала результатів. Тоді Катерина II 5 травня 1779 року і 27 квітня 1780 року видала маніфести з проханням до козаків повернутися у рідний край, обіцяючи дати кожному з них землю і службу за російськими чинами. Ці заклики також не дали результатів.
Задунайська Січ з перервами та численними переїздами з місця на місце проіснувала до 1828 року. Січ же Запорізька залишилась в пам'яті українців на віки.

 за посиланням http://uk.wikipedia.org/wiki