Назви і самоназви української території

Перша засвідчена у писемних джерелах назва історичної території України – Руська земля. Людьми Х-ХІІІст.воно вживалося у двох значеннях: конкретному– на окреслення ядра політичної спільноти – Середнього Подніпров’я, і розширеному, що охоплювало усі території, які спершу підпорядковувались Києву,а згодом тяжіли до нього. Понад 400-літня традиція ототожнення себе з Руською землею не зникла і після розпаду цієї, вже на ХІІ -ХІІІ ст. досить ефемерної єдності. Кожен з відламів колишньої Київської держави за посередництвом Церкви й спільної книжної традиції“пам’ятав” про свою причетність до Руської земліі називав себе, як свідчать твори місцевих книжників, Руссю, байдуже – чи писалися вони у Полоцьку,Смоленську або Вітебську, чи в Москві й Суздалі, чи в Чернігові, Києві,Галичі. Проте назви державних організмів, з якими надалі пов’язалися долі цих земель, їхню “‘руськість” відбивали хіба опосередковано, через титул володаря. Тільки Галицько-Волинська держава, позбувшись власної династії і увійшовши до складу Корони Польської як особистий домен короля, єдина утримала в назві прямий зв’язок зі старою Руссю, офіційно іменуючись з першої третини ХV ст. Руським воєводством.Власне стосовно цієї території Константинопольський патріархат, маючи клопіт з розрізненням нового – московського і старого – київського святительських церковних осідків у першій половині ХІVст. вперше почав вживати поняття Micra Rosia [Мала Росія]‚ на відміну від Megale Rosia [Велика Росія]. За звичною для греків просторовою системою, Мала Росія означала первісну територію політичного тіла, а Велика – її похідні новоутворені частини (на зразок Малої,тобто материкової Греції та її колоній – Великої Греції). У церковно-адміністративному значенні поняття Мала Росія вживалося Константинополем для позначення українських єпархій Київської митрополії аж до їх підпорядкування Московському патріархові (1686). З константинопольських грамот цей вислів в останній чверті ХІV ст. перейшов до церковного письменства як урочистий синонім українського православного простору Польщі і Литовського князівства,а з кінця ХVІІ – початку ХVІІІ ст.став ототожнюватися з територією Козацької держави, аж врешті офіційно замінив її попередню назву (Україна).На відміну від константинопольського, західноєвропейське сприйняття відштовхувалося не від церковної, а від державно-територіальної ознаки.Тому, наприклад, на географічних мапах землі колишніх північно-східних князівств послідовно позначалися як Moscovia, литовсько-білоруська територія– як Ducatus Lithuania
чи просто Lithuania. Натомість терени колишніх Чернігівського Київського і Галицько-Волинського князівств, ототожнювані з первісною, материковою Руссю,завжди позначені як Russia чи Ruthenia (з ХVІ ст.– також Roxolania).Паралельно у внутрішньому вжитку з ХVІ ст., а особливо – післяприєднання до Корони
Польської за актом Люблінської унії 1569 р. Волині Київщини, яке вперше з’єднало в кордонах однієї держави більшу частину українського етнічного простору, нарівні зі словом Русь починає все активніше вживатися поняття Україна. Характерно, що, як колись у княжі часи – Руська земля, слово Україна “Ucraina”, “Ukraine”, “Uckrania”. Найбільш прислужилися до закріплення назви Україна у географічній номенклатурі Заходу знамениті карти французького інженера Гійома ле Вассера де Боплана [Quillaume le Vasser de Beauplan], котрий протягом 1630-1647 рр. працював в українських землях на королівській службі і виготовив комплект мап України. Сам картограф писав, що підготував генеральну мапу знаменитоїпровінції... яка в просторіччі зветься Україна
[vulgo Ukraina dicta]. Завершуючи, лишається нагадати, що поняттю Україна судилося пережити ще й третє народження – у модерному національному рухові другої половини ХІХ – початку ХХ ст., коли остаточно усталилася нині загальновживана назва етнічної території.Що стосується цієї праці, то в ній читач
зустріне обидві історичні назви –і Русь, і Україну. При цьому друга буде прикладатися беззастережно лише до періоду зрілої національної самоідентифікації, тобто післяхмельницької доби. Натомість стосовно Х-ХVІ століть більш коректним видається окреслення Русь, а для короткого проміжку з кінця ХVІ до середини ХVІІ ст., коли і в головах людей, і в поняттях-назвах зіткнулися дві епохи, вжито кабінетноготерміну, запропонованого у свій час Михайлом Грушевським – Україна-Русь.

Наталія Яковенко

https://www.youtube.com/watch?v=4eetqeDsOXc