У 1917 році на Наддніпрянщині постала Українська Народна Республіка, а вже наступного року до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський, який проголосив Українську Державу. Скоропадський, хоч і був політичним опонентом очільників Центральної Ради, однак продовжив політику УНР щодо об’єднання в єдиній державі Бессарабії, Придністров’я, Берестейщини, Гомельщини, Стародубщини, Курщини, Білгородщини, Рильщини, Донщини, Кубані, Криму, Холмщини, Карпатської України, Буковини,. Підляшшя, Східної Галичини.
1 листопада 1918 року у Львові перемогло збройне повстання. Перші листівки учасників листопадового чину заявляли про проголошення на західних землях Української Держави, адже саме таку офіційну назву мала гетьманська держава Скоропадського. Вже 6 листопада представників Української національної ради, які приїхали у Київ, щоб встановити контакт з гетьманським урядом, прийняв Скоропадський. Делегати просили в голови Української Держави допомоги у протистоянні з поляками. Уряд Гетьмана виділив з державної скарбниці графою надзвичайних видатків в допомогу Західній Українській Республіці 6 мільйонів карбованців, кілька вагонів одягу, взуття, зброї, цукру, 10 мільйонів австрійських крон. Крім того, нелегально в розпорядження Української Галицької армії було надано летунську сотню, а також перейти кордон на допомогу ЗУНР було запропоновано й корпусу Січових Стрільців. Втім останні відмовилися стати в обороні своїх земляків, поза як вже були втягнуті у підготовку протигетьманського заколоту, який готувала соціалістична опозиція утворивши альтернативний орган влади - Директорію.
Оскільки було зрозуміло, що влада Сколропадського ось-ось впаде саме з Директорією делегація ЗУНР підписала Передвступний договір про злуку. Це сталося 1 грудня 1918 року у Фастові.
“Західноукраїнська Народня Республіка заявляє цим непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народньою Республікою, значить, заявляє свій намір перестати існувати як окрема держава, а натомість увійти з усею своєю територією і населенням як складова частина державної цілісності в Українську Народню Республіку... Правительства обох Республік уважають себе зобов’язаними сю державну злуку можливо в найкоротшім часі перевести в діло, щоб обі держави утворили справді одну неподільну державну одиницю...” – йшлося у документі.
При цьому ЗУНР зберігала за собою права “територіальної автономії, котрої межи означить в хвилі реалізації злуки обох республік в одну державну цілість окрема спільна комісія за ратифікацією її рішень компетентними правительственними державними органами обох Республік”.
Вже 14 грудня 1918 року гетьман Скоропадський зрікся влади, а 19 грудня Директорія урочисто в’їхала до Києва, завершивши відновлення Української Народної Республіки.
3 січня 1919 року на сесії УНРади у Станіславові (тепер Івано-Франківськ) було прийнято Ухвалу “Про злуку Західноукраїнської Народньої Республіки з Українською Народньою Республікою” в “одну, одноцільну, суверенну Народню Республіку”, тобто ратифіковано Фастівську угоду від 1 грудня 1918 року. Про цей факт державний секретар ЗУНР Дмитро Вітовський негайно повідомив керівництво УНР:
“До Головного Отамана Українського Республіканського війська Симона Петлюри. Київ. Із Станіславова. 3/1. Українська Національна Рада Західно-Української Народньої Республіки на засіданні дня 3-го січня одноголосно ухвалила й торжественно проголосила прилучення своєї території до Української Народньої Республіки в одну одноцільну Українську Народню Республіку. Хай злука, спаяна спільною пролитою кров’ю обох бувших Республік, довершить мрію і щастя робочого українського народу”.
Симон Петлюра
На тому ж таки засіданні УНРади було також обрано делегацію у кількості 65 чоловік з представників Галичини, Буковини і Закарпаття, яка прибула до Києва 16 січня і взяла участь у спільних засіданнях Директорії і Ради Народних Міністрів УНР.
джерело:http://www.pohlyad.com/istor
