Головна » 2015 » Серпень » 29
Саме з намови Самойловича, який дуже боявся, аби замість нього гетьманом не обрали Івана Дмитровича, з Батурина Сірка спочатку відвезли до Москви. А далі царський уряд без суду й слідства заслав «державного злочинця» Сірка до Сибіру, в Тобольськ. Москва не бажала мати в Україні гетьманом таку енергійну, неспокійну, популярну, заповзяту людину. Не забули Сіркові й керівництво повстанням проти воєвод. Для запорозьких козаків арешт і заслання улюбленого полководця були тяжким ударом. Січ одразу ж почала клопотатися про повернення свого отамана — спеціальне посольство відбуло до Москви. «Полевой наш вождь добрый и правитель, бусурмана страшный воин должен быть отпущен, — писали у своїй чолобитній запорожці, — для того, что у нас второго такого полевого воина й бусурмана гонителя нет».
 
Запорожці повідомляли: коли в Криму дізналися, що «страшного в Крыму промышленника и счастливого победителя, который их всех поражал и побивал и христиан из неволи освобождал», — знаменитого Сірка — забрали з України, то татарські мурзи дедалі частіше стали нападати на Січ. Втрутився в цю справу коронний гетьман, а згодом польський король Ян Собеський, який наполягав на звільненні Івана Сірка, вказуючи царю на зрослу загрозу Росії та Польщі з боку Османської імперії. Повернувшись із заслання, Іван Дмитрович очолив перший похід запорозьких козаків проти турецької фортеці на Дніпрі — Аслам-Кермень, а потім — проти турецької фортеці Очаків. Він не знав перепочинку: ледь завершивши один похід, виступав в інший. Оточений ореолом непереможності, славетний кошовий викликав у ворогів страх. Існує легенда, що султан видав спеціальний фірман, у якому розпорядився молитися в мечетях за загибель Сірка, а татари, налякані Сірковою хоробрістю, називали його «шайтаном».
 
Проте похилі літа й старі рани давалися взнаки. До того ж в одному з боїв під час походу в Крим 1673 р. загинув син Івана Сірка — Петро. Народна дума («Дума про вдову Сірчиху») розповідає про загибель Петра Сірка під Тором. 1675 р. кошовий надіслав цареві прохання про звільнення з військової служби. Він написав: «Много время, не щадя голови своей, промышлял я над неприятелем, а тепер я устарел, от великих волокит, от частых походов и ран изувечен, жена моя и дети в украинском городке Мерехве скитаются без приюта, от татар лошадьми и животиною разорился, а мне, Ивану, теперь полевая служба стала невмочь, присмотреть за стариком и успокоить его некому. Милосердный государь. Вели мне, холопу своему, с женишкою и детишками в домишке пожить, чтоби, живучи порознь, вконец не розориться й при старости бесприютно не умереть; вели мне дать свою грамоту, чтоби мне, живучи в домишке своем, утеснения ни от кого не было». Не повинен дивувати невластивий узагалі для Сірка принизливий тон листа. За канонами тодішніх російських урядових канцелярій звернення до царя допускалися лише з такою лексикою й фразеологією. Але Москва бажала й далі використовувати військовий талант і досвід кошового у війнах із кримським ханом. У своїй грамоті цар запевняв: коли «воинские дела станут приходить в успокоение», тоді лише, мовляв, «ми тебя пожалуем, в доме жить позволим». І Сірко продовжував виконувати життєву місію, висловивши своє кредо: «И ныне, при старости моей будучи, не о воинстве, только одна мысль — до остатних дней моих против того неприятеля нашего древнего противность чинити и доставати готовым».
 
Переглядів: 269 | Додав: slivunchik | Дата: 29.08.2015 | Коментарі (0)