Головна » 2015 » Серпень » 10 » 10 серпя 1680 р. помер запорозький кошовий Іван СІРКО.
12:54
10 серпя 1680 р. помер запорозький кошовий Іван СІРКО.

Непереможний лицар... Той, кого не могли схопити турки, татари, шляхта... Зате це вдалося зробити своїм: у квітні 1672 р. Івана Сірка підступно схопив, заарештував і видав царським властям полтавський полковник Федір Жученко, який з кількома генеральними старшинами висунув брехливі звинувачення проти уславленого запорозького полководця.Мотив цього віроломства відомий — боротьба старшинських угруповань за владу. Федір Жученко та його однодумці, змістивши з гетьманства Дем'яна Многогрішного, хотіли настановити на його місце Івана Самойловича. Тому вони не бажали допустити на виборчу раду ні широких мас козацтва, ні тим паче запорожців, очолених Сірком, які мали величезний авторитет і могли рішуче вплинути на перебіг ради в небажаному для цієї старшини напрямку. Саме з намови Самойловича, який дуже боявся, аби замість нього гетьманом не обрали Івана Дмитровича, царський уряд без суду й слідства заслав «державного злочинця» Сірка до Сибіру, в Тобольськ. Уряд не забув колишніх зв'язків видатного ватажка зі Степаном Разіним.Для запорозьких козаків арешт і заслання улюбленого полководця були тяжким ударом. Січ одразу ж почала клопотатися про повернення свого отамана — спеціальне посольство відбуло до Москви. «Полевой наш вождь добрий и правитель, бусурмана страшный воин должен быть отпущен,— писали у своїй чолобитній запорожці,— для того, что у нас второго такого полевого воина и бусурмана гонителя нет». Запорожці повідомляли: коли в Криму дізналися, що «страшного в Криму промышленника и счастливого победителя, который их всех поражал и побивал и христиан из неволи освобождал», знаменитого Сірка забрали з України, то татарські мурзи дедалі частіше стали нападати на Січ. Втрутився у цю справу коронний гетьман, а згодом польський король Ян Собеський, який наполягав на звільненні Івана Сірка, вказуючи царю на зрослу загрозу Росії та Польщі з боку Османської імперії.
Повернувшись із заслання, Іван Дмитрович очолив перший похід запорозьких козаків проти турецької фортеці на Дніпрі — Аслам-Кермень, а потім — проти турецької фортеці Очаків. Вій не знав перепочинку: ледь завершивши один похід, виступав в інший. Оточений ореолом непереможності, славетний кошовий викликав у ворогів страх. Існує легенда, що султан видав/ спеціальний фірман, у якому розпорядився молитися в мечетях за загибель Сірка, а татари, налякані Сірковою хоробрістю, називали його «шайтаном». Та вік брав своє. Похилі літа й старі рани давалися взнаки. До того ж в одному з боїв під час походу в Крим 1673 р. загинув син Івана Сірка — Петро. Народна дума («Дума про вдову Сірчиху») розповідає про загибель Петра Сірка під Тором. 1675 р. кошовий надіслав цареві прохання про свою відставку. Він написав: «Много время, не щадя головы своей, промышлял я над неприятелем, а тепер я устарел, от великих волокит, от частих походов и ран изувечен, жена моя и дети в украинском городке Мерехве скитаются без приюта, от татар лошадьми и животиною разорился, а мне, Йвану, теперь полевая служба стала невмочь, присмотреть за стариком и успокоить его некому. Милосердний государь. Вели мне, холопу своєму, с женишкою и детишками в домишке пожить, чтобы, живучи порознь, вконец не розориться и при старости бесприютно не умереть; вели мне дать свою грамоту, чтобы мне, живучи в домишке своем, утесиения ни от кого не было». Не повинен дивувати невластивий узагалі для Сірка принизливий тон листа. За канонами тодішніх російських урядових концелярій звернення до царя допускалися лише з такою лексикою і фразеологією. Але досвідчений воїн потрібен був для царської служби. І йому «височайше» відмовили. У своїй грамоті цар запевняв: коли «воинские дела станут приходить в успокоение», тоді лише, мовляв, «мы тебя пожалуєм, в доме жить позволим». І Сірко продовжував виконувати високу життєву місію, висловивши своє кредо: «И ньне, при старости моей будучи, не о воинстве, только одна мысль — до остатних дней моих против того неприятеля нашего древнего противность чинити и доставати готовым». Навесні 1675 р. козацький отаман вирушив зі своїм військом проти ханських орд та турецьких яничарів Ібрагіма-паші, що вдерлися на українські землі. Нападники зазнали нищівного удару від об'єднаних сил запорожців, донських козаків та калмиків. А в наступні роки — ще кілька блискучих операцій, які зупинили похід Отаманської Порти на Чигирин.
У 1679 р. султанський уряд планував новий широкий наступ на Україну і Росію, при цьому, зокрема, 25-тисячне військо мало виступити проти Запорозької Січі. Саме з цим турецьким походом історична традиція пов'язує знамениту відповідь запорожців та їхнього кошового отамана Івана Сірка турецькому султану.
Остання військова акція, пов'язана з іменем уславленого кошового,— похід 1680 р. Напередодні Іван Сірко надіслав спеціальне звернення донському козацтву, запрошуючи побратимів до спільного походу на Кримське ханство.
Це був останній документ славетного лицаря. Невдовзі він тяжко занедужав і поїхав із Січі за десять верств на пасіку в село Грушівку. Там 1-10 серпня 1680 р. бойовий батько козаків одійшов на вічний спочинок. Запорожці перепровадили водою на Січ тіло свого улюбленого ватажка. Наступного дня могилу викопали в полі за Січчю і з військовими почестями поховали його «усім Військом низовим Запорозьким...». «Похований він знаменито 2-10 серпня з численною гарматною стрільбою»,— записав козацький літописець Самійло Величко.Про сумну подію сповістили народ козацькі кобзарі. «А на Запорожжю кошовий Сірко, ватаг сильний, помер»,— занотовував для пам'яті поколінь Самовидець. Смерть Івана Сірка викликала «великий жаль» не тільки на Запорожжі, а й по всій Україні. У народі з покоління в покоління передавалися легенди про славетного кошового отамана. Говорили, що запорожці п'ять років не ховали Івана Сірка, а возили його за собою в походи, і це їм забезпечувало перемогу. Розповідали, що нібито у мертвого Івана Сірка козаки відрізали праву руку — у критичну хвилину вони виставляли її перед собою, що й вирішувало результат бою на користь запорожців. Тільки, казали, після ліквідації Січі побратими поховали правицю витязя.У численних піснях і думах, які народ склав про Сірка, він виступає народним героєм, запорозьким вождем, козацьким полководцем.Докланіше:http://ingulskapalanka.at.ua/blog/koshovij_ivan_sirko_ch_2/2015-08-10-22

  http://ingulskapalanka.at.ua/blog/koshovij_ivan_sirko_ch_1/2015-08-10-21

Переглядів: 216 | Додав: slivunchik | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar