22.01.1918 – Українська Центральна Рада проголосила незалежність УНР.

На початку 1918 р. Центральна Рада почала схилятись до ідеї проголошення незалежності України. Така позиція була обумовлена, насамперед, пошуком загальнонаціонального елементу, який би міг підняти народ на боротьбу за свою державність. На засіданні Малої Ради 6 січня 1918 р. обговорювалась ситуація, що виникла з наступом більшовицьких військ. Під час засідання представник Одеси відзначив, що «більшовизм росте як пошесть», і для боротьби з ним запропонував оголосити самостійність України.

ПрийняттяIV Універсалу було зумовлене кількома об’єктивними обставинами: наступом більшовицьких військ на Лівобережній Україні; крахом сподівань та ілюзій лідерів Української революції з приводу можливості відродження федеративної Росії,складовою частиною якої мала стати автономна УНР; новим етапом мирних переговорів у Брест-Литовську між делегацією УНР та країнами Четвертного Союзу,які називали першою умовою підписання мирного договору з УНР проголошення самостійності України.

Внаслідок таких обставин з’явився IV Універсал Української Центральної Ради.Обговорення тексту Універсалу тривало з 9 по 11 січня 1918 р. на засіданні Малої Ради. 9 січня 1918 р. Мала Рада затвердила IV Універсал, а 11січня 1918 р. його текст зачитав голова УЦР М. Грушевський.

Обґрунтовуючи рішення про прийняття ІV Універсалу бажанням укласти мирний договір з країнами Четвертного Союзу та прагненням не допустити втручання більшовиків у внутрішні справи України, УЦР проголошувала УНР «самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу». Центральна Рада у цьому документі викладала власну зовнішньополітичну доктрину, спрямовану на побудову добросусідських і мирних відносин зі своїми сусідами: Росією, Польщею, Австро-Угорщиною, Румунією, а також Туреччиною. Джерелом влади проголошувався народ України. До скликання Українських Установчих зборів вся повнота влади належала Центральній Раді як представницькому органу селян, робітників та солдат, та її виконавчому органу –Генеральному секретаріату, який з моменту прийняття Універсалу повинен був називатись Радою народних міністрів (РНМ). Останній доручалось від імені УНР надалі самостійно вести мирні переговори з Центральними країнами, щоб довести їх до кінця, незважаючи на всі перешкоди «з боку будь-яких інших частин бувшої Російської імперії» і підписати мирний договір, щоб відновити господарське життя країни.

РНМ мала«твердо і рішуче взятись до боротьби» з більшовиками, а всіх громадян УНР закликали до оборонної війни з ними. В Універсалі було зазначено, що УНР повинна бути очищена від більшовицьких військ.

Усі демократичні права та свободи, проголошенні ІІІ Універсалом, були підтверджені положеннями IV Універсалу. Зокрема, всі представники національних меншин мали користуватись тими ж правами національно-культурної автономії, що були закріплені законом УЦР про національно-персональну автономію від 9 січня 1918р.

Два абзаци Універсалу були присвячені питанню виборів до Українських Установчих Зборів. Зокрема, в них громадян УНР закликали готуватись до виборів до вищого законодавчого органу країни, який мав затвердити основний закон республіки – Конституцію, і вирішити питання про федеративний зв’язок між національно-державними утвореннями, що виникли на теренах колишньої Російської імперії.

Таким чином, проголошуючи у вимушених обставинах незалежність УНР, її керівники продовжували плекати ілюзії стосовно можливості перебудови Росії на федеративних засадах із включенням до неї УНР як автономної складової. Водночас проголошення України самостійною державою давало змогу керівникам УНР підписати на юридично оформленій підставі договір з країнами Четвертного Союзу, що означало початок нового етапу національно-визвольної боротьби за утвердження української державності.

Текст ІV Універсалу Української Центральної Ради

джерело http://www.territoryterror.org.ua/