16 лютого 1918 року Законодавча Рада проголошує Самостійну Кубанську Народню Республіку.Великий вплив в утвердженні незалежності Кубані відіграла агітація кубанців-українців на сесії Крайової Ради та на Обласному з'їзді представників усього населення краю у грудні 1917 року. Тоді відбулось повне порозуміння між кубанцями та делегатами Української Центральної Ради Галаганом та Онацьким. У другій половині лютого опісля закінчення сесії на нараді членів Ради була прийнята та ухвалена резолюція про прилучення Кубані на федеративних підставах до України. Члени Ради підтримували відокремлення України від Росії. Цікаво, що навіть найзапекліші прихильники «єдиної та неподільної Росії», такі як Скобцов, голосували за федерацію з Україною. Ще раніше була прийнята конституція Незалежної Кубані.Тим часом, на Кубань почали прибувати ешелони з турецького фронту. Ці маси солдатів були настроєні украй пробольшевистські. Рада намагалася чинити опір, але безуспішно. Озброєні сили Кубанської армії під командуванням штабс-капітана Віктора Покровського були вимушені відступити з Катеринодару.

9 січня 1918 року Центральна Рада своїм Четвертим Універсалом проголосила Українську Народну Республіку самостійною, незалежною, вільною державою українського народу.

16 лютого 1918 року Законодавча Рада проголошує Самостійну Кубанську Народню Республіку

А  через рік 22 січня 1919 р. відбулося об'єднання УНР і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).

Ця мапа викликає у багатьох людей подив ,але нічого дивного в ній нема такою Україна повинна була бути якщоб не дії більшовиків.

                                22.01.1918 – Українська Центральна Рада проголосила незалежність УНР.

На початку 1918 р. Центральна Рада почала схилятись до ідеї проголошення незалежності України. Така позиція була обумовлена, насамперед, пошуком загальнонаціонального елементу, який би міг підняти народ на боротьбу за свою державність. На засіданні Малої Ради 6 січня 1918 р. обговорювалась ситуація, що виникла з наступом більшовицьких військ. Під час засідання представник Одеси відзначив, що «більшовизм росте як пошесть», і для боротьби з ним запропонував оголосити самостійність України.

ПрийняттяIV Універсалу було зумовлене кількома об’єктивними обставинами: наступом більшовицьких військ на Лівобережній Україні; крахом сподівань та ілюзій лідерів Української революції з приводу можливості відродження федеративної Росії,складовою частиною якої мала стати автономна УНР; новим етапом мирних переговорів у Брест-Литовську між делегацією УНР та країнами Четвертного Союзу,які називали першою умовою підписання мирного договору з УНР проголошення самостійності України.

Внаслідок таких обставин з’явився IV Універсал Української Центральної Ради.Обговорення тексту Універсалу тривало з 9 по 11 січня 1918 р. на засіданні Малої Ради. 9 січня 1918 р. Мала Рада затвердила IV Універсал, а 11січня 1918 р. його текст зачитав голова УЦР М. Грушевський.

Обґрунтовуючи рішення про прийняття ІV Універсалу бажанням укласти мирний договір з країнами Четвертного Союзу та прагненням не допустити втручання більшовиків у внутрішні справи України, УЦР проголошувала УНР «самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу». Центральна Рада у цьому документі викладала власну зовнішньополітичну доктрину, спрямовану на побудову добросусідських і мирних відносин зі своїми сусідами: Росією, Польщею, Австро-Угорщиною, Румунією, а також Туреччиною. Джерелом влади проголошувався народ України. До скликання Українських Установчих зборів вся повнота влади належала Центральній Раді як представницькому органу селян, робітників та солдат, та її виконавчому органу –Генеральному секретаріату, який з моменту прийняття Універсалу повинен був називатись Радою народних міністрів (РНМ). Останній доручалось від імені УНР надалі самостійно вести мирні переговори з Центральними країнами, щоб довести їх до кінця, незважаючи на всі перешкоди «з боку будь-яких інших частин бувшої Російської імперії» і підписати мирний договір, щоб відновити господарське життя країни.

РНМ мала«твердо і рішуче взятись до боротьби» з більшовиками, а всіх громадян УНР закликали до оборонної війни з ними. В Універсалі було зазначено, що УНР повинна бути очищена від більшовицьких військ.

Усі демократичні права та свободи, проголошенні ІІІ Універсалом, були підтверджені положеннями IV Універсалу. Зокрема, всі представники національних меншин мали користуватись тими ж правами національно-культурної автономії, що були закріплені законом УЦР про національно-персональну автономію від 9 січня 1918р.

Два абзаци Універсалу були присвячені питанню виборів до Українських Установчих Зборів. Зокрема, в них громадян УНР закликали готуватись до виборів до вищого законодавчого органу країни, який мав затвердити основний закон республіки – Конституцію, і вирішити питання про федеративний зв’язок між національно-державними утвореннями, що виникли на теренах колишньої Російської імперії.

Таким чином, проголошуючи у вимушених обставинах незалежність УНР, її керівники продовжували плекати ілюзії стосовно можливості перебудови Росії на федеративних засадах із включенням до неї УНР як автономної складової. Водночас проголошення України самостійною державою давало змогу керівникам УНР підписати на юридично оформленій підставі договір з країнами Четвертного Союзу, що означало початок нового етапу національно-визвольної боротьби за утвердження української державності.

Текст ІV Універсалу Української Центральної Ради

джерело http://www.territoryterror.org.ua/

            Формування сучасної російсько-українського кордону відбувалося дещо інакше.
 - 7 листопада 1917 р своїм 3 Універсалом Українська Центральна Рада проголосила формування Української Народної Республіки (УНР) у межах дев'яти губерній Російської Імперії з преобладавшим українським населенням:«До території Народної Української Республіки належать землі, заселені переважно українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму).Остаточне визначення кордонів Української Народної Республіки, щодо приєднання частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини і суміжних губерній і областей, де більшість населення українське, має бути встановлене за згодою організованої волі народів ».
На другій карті показані межі України які відповідають умовам Брестського мирного договору, укладеного Українською Народною Республікою з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією 27 січня (9 лютого) 1918 У договорі вказувалися кордону України, частина з яких була вказана остаточно, а частина ( наприклад, українсько-російський кордон) підлягала подальшому уточненню в ході міждержавних переговорів.

За договором від 12 червня 1918 РРФСР визнала Українську Державу в її кордонах.

На цій карті червоним діагональним виділенням показані території зі спірним статусом (Холмщина, українські етнічні частини Бессарабії, українсько-російський кордон на схід від Курська і Бєлгорода). Переговори з РРФСР відбувалися 23 травня - 11 листопада 1918, і закінчилися нічим, а незабаром почалася чергова російська агресія. На цій карті Крим входить до складу УНР.

 За договором від 10 березня 1919 УНР передала РРФСР:
а) Кримську частина Таврійської губернії (Кримський півострів);
б) повністю Суразький, Стародубський, Мглинський повіти і більшу частину Новозибковського повіту Чернігівської губернії.

«Целиком уже противоречат всякому добрососедству те нападения большевиков на пограничные местности, которые бывают почти каждый день, и в результате перешли к боевым действиям. Сейчас идут бои в (…), где (…) окопавшись в лесу, бьют по украинской территории из пушек, ружей и пулеметов, чтобы захватить себе страну. Уже и сего было бы достаточно, чтобы опровергнуть те утверждения (…) о добрососедских отношениях с Украиной (…) В России устраиваются специальные митинги и денежные сборы на поддержку в Украине забастовок, организацию мятежа и беспорядка и поднятия восстания. При добрососедстве ничего даже подобного сему быть не может.» (Нота украинской делегации о нарушении правительством РСФСР условий перемирия от 12 июня 1918 г., направлена 20 сентября 1918)

«Что касается пограничных инцидентов, вследствие невозможности помешать повстанческим организациям предпринимать различные операции на нейтральной зоне, ответственность за них , очевидно, не может падать на российское правительство». (Ответ российской делегации на ноту украинской делегации от 20 сентября 1918 г.)

«Что касается права верховенства Российской СФСР на те ли иные области бывшей Российской империи, здесь украинская мирная делегация допускает досадное заблуждение, смешивая право суверенитета с конструкцией советской власти. (…) суверенитет РСФСР не упраздняется на том основании, что в тех или иных ее областях, в силу временных военных обстоятельств, не действует власть рабочих и крестьян. Поэтому и вывод украинской делегации о том,что РСФСР утратила свои верховные права на Белоруссию, Донскую область или Бессарабию, падает сам собой» (Заявление российской делегации от 26 сентября 1918)

Діалог України і Росії в 1918 р дуже нагадує діалог 2015 Якщо ми замість «більшовики» вставимо «російські війська», а замість «повстанці» - «ополченці» / »сепаратисти», то це буде нагадувати сьогоднішні новини.

Основне джерело http://likbez.org.ua/

У середовищі української інтелігенції стійкі уявлення про національну території склалися в другій половині ХІХ століття. Такий вважалися землі, де носії української мови і культури складають більшість населення. Відомості про локалізацію і просторових межах цієї території надавали вчені-етнографи, чиновники-статистики, а пізніше матеріали переписів населення Австро-Угорщини та Росії.

У Російській імперії говорити про політичний єдності етнічної території України стало можливим тільки на початку ХХ століття. Вже коли впала монархія Романових в лютому 1917 року, українці сформулювали вимога створення національної автономії в складі федеративної Росії. Ця автономія мала охоплювати 9 губерній (Волинську, Київську, Подільську, Полтавську, Чернігівську, Харківську, Херсонську, Катеринославську і Таврійську), а також прилеглі повіти суміжних губерній, де українці становили більшість. (Дивись: «Українське питання (1914)», «Грушевський. Який автономії і федерації хоче Україна», «Український національний конгрес-з'їзд 6-8 квітня 1917», III Універсал Центральної Ради) ..

Путин: Вы что, не знаете, что в 1922 году... Эти земли были в 20-е годы, в 21-22-м годах при создании Советского Союза переданы от России Украине.
Факти: Це ствердження не відповідає дійсності. У 1921-22 роках ніякі території від Росії Україні не передавались. У ці роки російсько-український кордон змінам не піддавався.

Путин: В общем-то, всегда исторически называли эти земли Новороссией. Почему? Потому что это по существу был один регион с центром в Новороссийске, поэтому назывался Новороссией.

Факти: Ці твердження не відповідають дійсності. Уже доводилося звертати на це увагу. Доводиться повертатися до цього питання ще раз.

Термін "Новоросія" знаходився в активному вживанні не "завжди", а трохи більше століття - з 60-х років 18-го століття до 70-х років 19-го століття, після чого вийшов з ужитку і протягом наступних майже півтора століття практично не використовувався.

В історії існувало чотири адміністративно-територіальних устроїв в назві яких був присутній термін "Новоросія":
- "Перша" Новоросійська губернія (1765-1783 рр.),
- "Друга" Новоросійська губернія (1796-1802 рр.),
- Новоросійське генерал-губернаторство (1802-1822 рр.),
- Новоросійське і Бессарабське генерал-губернаторство (1822-1874 рр.).

Термін "Новоросія» не відбувався і не міг відбутися від назви міста "Новоросійськ", так як Катеринослав (нинішній Дніпропетровськ) був перейменований в Новоросійськ тільки в 1796 г. - тобто тільки через 32 роки після утворення "першої" Новоросійської губернії (1764 г.). Через 6 років - в 1802 р - місту було повернуто ім'я Катеринослав. Протягом 123 років (до 1925 р) Катеринослав був центром не Новоросійської,а Катеринославської губернії.Протягом більше двох століть (з 1802 р) в Російській імперії, СРСР, Україні, Росії не було ніяких Новоросійських губерній і областей. З 1874 році в Російській імперії, СРСР, Україні, Росії не існує яких би то не було адміністративних одиниць з терміном "Новоросія" у своїй назві.

Власне «казка про Новорооссіі». Новоросія або по іншому - Новоросійський край - звичайний синонім Новоросійської губернії і Новоросійського генерал-губернаторства в часи Російської Імперії, який вживався в офіційній канцелярії Імператорського Двору з кінця 18 століття до кінця 19 сторіччя. У широкому сенсі - історичні території Північного Причорномор'я і Запоріжжя, насильно приєднані до Російської імперії в результаті російсько-турецьких воєн і ліквідації Запорізької Січі під кінці XVIII століття. Включали в себе етнічні українські землі Причорномор'я - Херсонську,Катеринославську (Дніпропетровськ), Таврійську (Крим), Бессарабську (Одеса та Миколаїв) губернії, а також Кубанську область (нині - у складі Росії).Після революції в самій Росії термін опинився під забороною, а значна частина земель «Новоросії» була включена до складу Української Республіки
1917-1920 років, а потім в 1920-му році в тому ж обсязі увійшла до складу УРСР

Путин: Это Харьков, Луганск, Донецк, Николаев, Херсон, Одесская область

Факти: Харків ніколи не входив ні в одну адміністративно-територіальну одиницю, в назві якої був би присутній термін "Новоросія". Населення на території сучасного Харкова безперервно проживає з 1630 р, коли там оселилися українські козаки з Подніпров'я. Історична українська область, в центрі якої знаходиться Харків, називається Слобожанщина. У Російській імперії Харків був губернським центром Слобідської губернії (1765-1780 рр.), Слобідсько-Української губернії (1796-1835 рр.), Потім - Харківської губернії.Ні в Російській імперії, ні в СРСР до 1932 р такого адміністративного утворення, як Одеська область, не було. У 1921-22 рр. Одеса і навколишні її території входили в Херсонську губернію.

Путин: Эти земли были в 20-е годы, в 21-22-м годах при создании Советского Союза переданы от России Украине.
Факти: Ці твердження не відповідають дійсності. Створення Союзу РСР відбулося 30 грудня 1922 При його створенні, а також в 1921-22 рр. ніякі території від Росії Україні не передавались.

Українську мову обмежували, забороняли і відміняли протягом останніх чотирьох століть.Офіційно - циркулярами, указами, законами, анафемамиі т.д .. За цей час українська мова загартувалась так, що навряд чи зверне увагу на якихось депутатів.
3 липня 2012 фракція Партії регіонів у Верховній раді обдурила опонентів, прийнявши у другому читанні скандальний закон, який оголошує російську мову офіційною.
Згадаймо, скільки разів за останні 400 років вороги України і українців намагалися обмежити вживання української мови.

1622 - наказ царя Михайла з подання Московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні «Учительного Євангелія»
К. Ставровецького.
1696 - ухвала польського сейму про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України.

Опубликовано на сайте дурдом.Дорогой Владимир Владимирович!Уже почти год как вы продолжаете много говорить за Одессу, обзывая её приличными словами и маня вытащенной из исторической могилы вывеской Новороссии. Так если вы сейчас хотите спросить у этого города за всё, шо происходит у нас в последнее время, то не спрашивайте.
Бо Одессе всегда найдётся, шо сказать. Тем более, шо она никогда не говорит против ветра.Циля не скажет за всю Одессу, но три дворика на Молдаванке и весь рыбный ряд с Привоза просили передать.

взято с сайта 0564.uаЗакон о запрещении коммунистической символики в Украине вызвал ожидаемую волну непонимания и неприятия у части общества. Кого-то пугают неизбежные хлопоты с переоформлением документов, кто-то по-прежнему живет в мире собственных иллюзий, отказываясь воспринимать любую информацию, отличную от той, которую вложили в головы еще советские учебники истории, а потому не приемлет перемен в силу убеждение

                       Взято с сайтаhttp://likbez.org.ua/v-velikuyu-otechestvennuyu-russkie-razgromili-byi-germaniyu-i-bez-uchastiya-ukraintsev.html Почти через 70 лет после окончания Второй мировой войны российская пропаганда всячески приуменьшает вклад других союзных республик в победу над нацизмом. Лавры победителей признаются исключительно за россиянами. Украинцы в российской пропаганде фигурируют исключительно как «коллаборационисты» и «пособники нацистов». Но так ли это? В рядах Красной Армии воевало около 7 млн граждан Украины, т.е. приблизительно 23% от общей численности Вооруженных сил СССР. Общие потери Красной Армии составили 8–9 млн чел., в том числе украинцев — 3,5–4 млн чел. Общие военные потери Украины составляют практически половину от потерь Германии и ее западных союзников вместе взятых. Безвозвратные демографические потери населения УССР составили 13–14 млн. Украинцы воевали также в армиях других государств-участников Антигитлеровской коалиции.

за посиланням http://www.topa.ru/russia-top.htm
129-е место по средней продолжительности жизни (2014). Она по стране составляет 66.05 лет (59.1 - мужчины и 73 - женщины) между Боливией (127-e место) и Папуа - Новая Гвинея (131-е место), 1-е место - Андорра, 2-е - место Япония.
1-е место по онкологическим заболеваниям (2012) по данным Международного Агентства по Исследованию Рака (IARC). Рядом с Китаем.
1-е место в мире по количеству абортов (2012).По этому показателю Россия примерно в два раза оторвалась от Румынии и Украины. Всего в 2012 году в России зафиксировано 1'063'982 прерываний беременности.