Головна » Статті » Мої статті

Совєтська пропаганда злочинів УПА

Як один з «аргументів» використовується фотографія, яка нібито зображує епізод «злочинної діяльності УПА», а саме, так званої «дороги до самостійної України». На відомій світлині — дерево, до якого примотані колючим дротом чи прибиті цвяхами маленькі діти.

І хоча, завдяки польським науковцям Аді Рутковській та Даріушу Столі, зокрема їх резонансній публікації на сторінках газети Rzeczpospolita 19 травня 2007 року, стала відомою достеменна історія походження цього фото, проте й досі знаходяться такі, які попадаються на цинічну брехню українофобів, адже чим брехня цинічніша і тиражованіша, тим у неї легше повірити. Rzeczpospolita з’ясувала справжню історію фотографії, яка є ледь не найпопулярнішим підтвердженням звірств українців проти поляків.

Виявляється, українці не мають нічого спільного із цим злочином. Фото походить не із сорокових, а з двадцятих років минулого століття, його зробили слідчі, і на ньому зображені не польські діти, а циганські. Що більше, фотографій із місця події є декілька, і всі їх свого часу опублікували разом із справжньою історією злочину, який стався 1923 року. «Це сталося вночі проти 12 грудня 1923 року, — стверджують автори газети Rzeczpospolita. — Чотири жертви — це циганські діти, а вбивцею була їхня божевільна мати, 32-річна М.Д. Цю подію докладно описано в публікаціях із судової медицини 1928 року (очевидно, і в тогочасній пресі)».


Уперше фото надрукували у статті «Маніакально-депресивний психоз у судово-психіатричній казуїстиці» авторства Вітольда Люнєвського. Стаття з’явилася в психіатричному щорічнику Rocznik Psyhiatryczny. Подію з ілюстрацією описано і в «Підручнику із судової медицини для студентів і лікарів», який видав професор Віктор Гриво-Домбровський 1948 року.

«Це, власне, доконаний факт, що вбивцею дітей була їхня мати, — наголошує Rzeczpospolita. — Нещасна жінка вбила чотирьох дітей у розпачі після арешту чоловіка та розпаду циганського табору, в якому вона жила, з переконання, що їм загрожує неминуча голодна смерть. Наступного дня вона зголосилася до поліції».

Уперше світлину приписали до злочину українців оприлюднивши у вроцлавському журналі Na rubiezhy на початку 1990-х з таким підписом: «Польські діти, замордовані й убиті підрозділом УПА в околицях села Козова на Тернопільщині восени 1943 року (зі збірки д-ра Станіслава Кшаклєвскего)». Через два роки те саме фото з’явилося в праці Й. Вєнгерскєго «Армія Крайова на теренах Станіслава та Тернополя» з іншим підписом: «Діти, вбиті підрозділами СС «Галичина» в районі Козової, Бережанський повіт (із збірки В. Залоговича)».

Ця історія з маніпулюванням документами, зокрема фотографіями, російськомовними інструкціями загонам НКВС по катуванню людей з метою провокації українсько-польської ворожнечі та дискредитації УПА, в намаганнях приписати українським націоналістам неіснуючі злочини — не поодинока.


""Перечисленные ниже методы пыток и зверств представляют собой только примеры и не охватывают полного собрания способов лишения жизни в муках, применяемых бандитами из москальско-комуняцкой НКВД, к Украинским детям, женщинам и мужчинам. Изобретательность пыток награждалась. Преступления против человечества, совершенные комуняцкими террористами, могут быть предметом исследования не только историков, юристов, социологов, но также и психиатров.
001. Вбивание большого и толстого гвоздя в череп головы.
002. Сдирание с головы волос с кожей (скальпирование).
003. Нанесение удара обухом топора по черепу головы.
004. Нанесение удара обухом топора по лбу..............................
135. Прибивание маленьких детей вокруг толстого дерева, растущего у дороги, создавая, таким образом, так называемые "венки". ""

В рапорті одного з головних організаторів спецгруп НКВД майора Соколова фігурують факти вчинення його ж спецгрупою під його ж керівництвом злочинів: вбивство голови сільради села Яблунів Станіславської області, побиття голови сільради села Комарувка Тернопільської області, грабування бойовиками спецгрупи майна, викрадання людей у ліс для допитів.:

Этих лошадей и повозки мы забрали, предсельсовету выдали расписку, что лошади и повозки забраны куренем «Быстрого» и станичного села /клички его не помню/, он стал с нами ругаться за лошадей, говоря, что он на нас пожалуется «Резуну», что мы забрали его лошадей, мы забрали с собой, убили его и бросили в колодец. /После я читал записку «Быстрого», в которой он оправдывался перед «Резуном», что он никаких лошадей в селе Яблунов не брал/....

Як більшовики «вибивали колом закобзарену психіку» українського народу. Ухваливши відповідні резолюції, незрячих співців під приводом поїздки на З’їзд народних співців народів Союзу Радянських Соціалістичних Республік, що мав відбутися у Москві, повантажили до ешелону і підвезли до околиць ст. Козача Лопань. Пізно увечері кобзарів і лірників вивели з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї. Вишикувавши незрячих кобзарів і їхніх малолітніх поводарів в одну шеренгу загін особливого відділу НКВС УСРР розпочав розстріл... Коли все було закінчено, тіла розстріляних закидали вапном і присипали землею. Музичні інструменти спалили поряд... Чи не УПА їх розстріляло так само як польських офіцерів в Катині? А приховувати розстріли НКВС поляків мусили бо тоді вся версія про дружню допомогу полякам 17 версня 1939 введенням радянських військ для захисту від німців розсипається вщент, навіщо тоді 5 березня 1940 срср дружньо розстрілювати фактично польську армію?

Пригадайте скандальні події 1998 року, коли при відкритті сесії Верховної Ради комуністи поширювали фотокопію, на якій невідома особа вітала офіцерів німецької армії, коментуючи це таким чином, ніби на фото — чільний діяч ОУН Ярослав Стецько. А директор Центру досліджень визвольного руху Володимир В"ятрович в цьому контексті розповідає про те, як фотографія по звірячому замордованого червоними партизанами українського хлопця Б. Івахіва з книги Миколи Лебедя «УПА», виданої в Америці у 1946 році, в якій, до речі, подано місце і обставини події, нині використовується в польській пресі як «свідчення злочинів УПА». Пригадаймо й поширювані наклепи про «Залізні Хрести Шухевича» та засудження ОУН і УПА на Нюрнберзькому трибуналі. Комуністичні борзописці ніколи не гребували явними фальсифікаціями та брехнею, коли йшлося про приховування власних злочинів та намагання очорнити борців з комуністичним режимом. Згадаймо хоча би Катинь і Биківню. Яскравим прикладом є пасквільна збірка Рудницького і Бєляєва «Під чужими прапорами», в якій стверджувалося, що провідник ОУН полковник Євген Коновалець загинув внаслідок внутріорганізаційної боротьби за лідерство. Подібне доводилось читати і щодо причини смерті лідера ОУН Степана Бандери.

Який висновок з вищеописаного? Властиво, їх два. Україноненависники не гребують нічим, аби спаплюжити і принизити наше минуле, тому не маємо вірити ні на йоту їхнім «аргументам і фактам». І висновок другий, основний, — все таємне стає явним і правда знайде дорогу навіть в хащах і темряві.

19 декабря 2007 Сергій Вересень, «Наша справа Луганськ»
http://www.top.lg.ua/news/?id=13598http://kobzar.at.ua/news/zlochini_upa_piznajte_pravdu/2010-05-19-108

Категорія: Мої статті | Додав: slivunchik (15.11.2015)
Переглядів: 154 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar