Головна » Статті » Мої статті

Русь зі столицею у Галичі поважала й побоювалася вся Європа.

Старший син волинського і Великого князя київського Мстислава вже в молодому віці опинився на вістрі воєн­но-політичної боротьби, яку вела старша, волинська гілка Мономаховичів за гегемонію на Руській землі. Головним супро­тивником волинських князів у цей час був суздальський князь Андрій Боголюбський, що намагався поширити свою владу як на півдні, так і на півночі. Стривожені цими планами новгородці запросили в 1168-му на княжий стіл 17-річ­ного Романа, захода­ми якого суздальські війська було відки­нуто від Новгорода, що значною мірою знівелювало успіхи Боголюбського на південному напрямку.Той, здобувши і спалив­ши в 1169-му році Київ, невдовзі був змушений відступити зі столиці Русі.Після смерті батька 1170 року Роман покинув Новгород і закнязював у Володимирі, поступово утверджуючи свою владу над Західною Волинню. У 1173—1174-му він взяв участь у походах на Київ у складі вій­ська свого дядька Ярослава. А невдовзі після того організував військові виправи у степ проти половців і на балтійські землі. Про це пише автор «Слова о полку Ігоревім»:

А ти, буй Романе, і Мстиславе!

Єсть бо у вас залізні молодці під шоломами латинськими.

Од них загула земля, і багато країн —

хинова, литва, ятвяги, деремела,

і половці вулиці (списи) свої покидали,

а голови свої підклонили під тії мечі харалужнії.

1199 року військо Романа вступило в Галич. Зробле­ний Романом Мстиславичем політичний крок був доволі незвичним для тогочасної Русі, яка не знала випадків об’єднання кількох земель у єдине державно-політичне ціле, як це сталося з Володи- мирською і Галицькою земля­ми. Утім, плани Романа цими інтеграційними зусиллями не обмежувалися — метою був зо­лотоверхий Київ і відновлення єдності цілої Руської землі.1201 року Роман Мстиславич розпочав боротьбу за Київ, а 1204-го встановив цілковитий контроль над столицею. Водно­час він вжив цілу низку заходів, що мали легітимізувати його становище як «цезаря на Русь­кій землі» - зокрема, одружився з візантійською принцесою Анною. У західноєвропейських джерелах він незмінно згадуєть­ся як Rex Ruthenorum (король русинів) або Rex Russiae (ко­роль Русі), натомість у руських як «самодержець всієї Русі». Здобутки Романа Мстиславича зарахували його до числа най- могутніших володарів Європи, які вирішували в цей час долю цілого континенту. Правитель Русі мав свої політичні інтер­еси як в сусідніх, так і у віддаленіших кра­їнах. Він не лише активно втру­чався у польські справи та орга­нізовував коалі­ції руських кня­зів для спільних походів у степ, але й відчутно впливав на хід воєнно-політич­ної боротьби у Ві­зантії та Священній Римській імперії.За повідомленням ві­зантійського історика Нікіти Хоніата, у 1200 році Константино­поль було врятовано від половців лише за­вдяки «Богом призва­ній фаланзі» Романа Мстиславича. Тоді ж було укладено русь­ко-візантійську уго­ду, результатом якої стало одруження Ро­мана на візантійській принцесі. А 1204-го саме при дворі остан­нього знайшов при­хисток імператор Візантії Олексій III Ангел, після здобут­тя Константинополя хрестоносцями під час четвертого Хрес­тового походу. Ро­динні зв’язки з Ан­гелами, а через них і Гогенштауфенами (Роман Мстиславич і німецький король Фі- ліп IV мали за жінок, вочевидь, рідних між собою сестер) роби­ли короля Русі при­родним союзником двох імператорських династій і супротив­ником папського пре­столу та його прибічників Вельфів.На активну участь Романа в політичній бороть­бі, що точилася в цей час у Німеччині, вказують його тісні контакти із союзниками Штауфенів, зокрема з ланд­графом Тюрингії Германом, а також щедра пожертва бене- дектинському монастирю Св. Петра в Ерфурті (за що Роман був зарахований до переліку фундаторів монастиря), що виконував роль одного з голо­вних форпостів влади Гогенштауфенів у Німеччині. Влас­не, й останній похід Романа Мстиславича був спрямований у Саксонію, де розміщувалися основні володіння Вельфів, на підтримку Філіпа IV Гогенш- тауфена, що мало забезпечити останньому вирішальну пере­вагу над супротивниками.Тісні взаємини зі Штауфенами та чудова обізнаність Романа у внутрішніх справах Священної Римської імперії вирішальним чином вплину­ли на опрацювання останнім проекту «Доброго порядку» — державно-правового акта, який мав радикально рефор­мувати політичну систему Русі й у першу чергу вирішити питання щодо головного київ­ського столу, володаря якого відтепер мали обирати головні руські князі, що відчутно на­гадувало тогочасну практику обрання німецького короля на з’їздах князів: «Коли в Києві помре великий князь, то негайно з’їхавшись у Києві місцеві князі суздальський, чернігівський, галицький, смоленський, полоцький і рязанський, домовившись, виберуть старійшого і достой­нішого собі великим князем і утвердять хресним цілуван­ням, як то в інших розумних державах чиниться; молодших же князів до цих виборів не потрібно, але вони повинні слухати, що інші скажуть».Добрий порядок» перед­бачав також низку інших за­ходів, передусім встановлення майорату, що мали запобігти зовнішнім загрозам та вну­трішньому розбрату й роздріб­ненню земель-князівств: «Коли великий князь на київський престол буде обраний, пови­нен старшого сина лишити на своєму уділі, а молодших наді­лити від нього або в Руській землі від Горині і за Дніпро, скільки городів здавна до Києва належало. Якщо хто з князів почне війну і вчинить напад на землі іншого, то великий князь, домовившись із місцеви­ми князями, надішле допомогу від усієї держави, скільки буде потрібно. А щоб місцеві князі не ослабли на силі, не нале­жить їм областей своїх дітям ділити, а бути їм під владою їх старшого брата. А якщо у когось не лишиться сина, тоді віддати братові старійшому по ньому або хто старший по лінії у роді його, щоб Руська земля в силі не зменшувалася. Бо добре відомо, коли небагато князів у Русі було і одного старійшого слухали, тоді всі навколишні їх боялися і шанували, не сміючи нападати на руські кордони».Продуманість цього проек­ту, що мав надати політичній системі Руської землі чіткості й упорядкованості, ставить його в один ряд із найвизначнішими державно-правовими актами європейського середньовіччя: англійською «Великою хар­тією вольностей» 1215 року.

ДЖЕРЕЛО:КОЗАЦЬКИЙ КРАЙ.

Категорія: Мої статті | Додав: slivunchik (04.07.2015)
Переглядів: 245 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar