Недавно я поза Уралом
Блукав і Господа благав,
Щоб наша правда не пропала,
Щоб наше слово не вмирало;
І виблагав. Господь послав
Тебе нам, кроткого пророка
І обличителя жестоких

Людей неситих.  Марко Вовчок (справжні прізвище, ім'я та по батькові Вілінська Марія Олександрівна) народилася 22 грудня 1833 р. в с. Єкатерининському Орловської губернії (Росія) в родині збіднілого дворянина. Батько Марійки помер, коли вона була ще зовсім маленькою. Мати одружилася з поміщиком, який жорстоко ставився до своїх кріпосних (спогади про нього і його поводження з людьми стануть у майбутньому матеріалом для деяких її художніх творів).
   Марія навчалася в жіночому пансіоні в Харкові, потім повернулася в Орел, де виховувала тітчиних дітей. Саме тут, в Орлі, вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком — етнографом і фольклористом Опанасом Маркевичем, який був засланий у це місто за участь у Кирило-Мефодіївському братстві.
   У 1851 р. Марія одружилася з О. Марковичем і виїхала в Україну, де, досліджуючи разом із чоловіком фольклор, вивчила українську мову, яку чула з дитинства у своєму домі (її мати любила народні пісні й часто їх співала). Студіюючи фольклор в українських селах, Марія засвоювала наші звичаї, обряди, побут. Страждання українських селян стали її власними, майбутня письменниця усвідомлювала, що треба якось протидіяти рабству в закріпаченій Україні. Марія почала писати твори. Літературна діяльність письменниці веде відлік від 1856 р. Вона пише під вигаданим ім'ям — Марко Вовчок.
   У 1857 р. в Петербурзі побачила світ збірка «Народні оповідання» Марка Вовчка, твори молодої письменниці здобувають велику популярність. Через два роки вона з чоловіком переїздить до російської столиці. У Петербурзі Марко Вовчок стає окрасою гурту українських культурних діячів.
  Захворівши, у 1859 р. Марко Вовчок лікується в Німеччині, де знайомиться з ученими Менделєєвим і Сєченовим. Потім письменниця їде до Лондона, де неодноразово зустрічається з представниками передової російської інтелігенції, згодом — на лікування до Італії, де дістає натхнення для літературної творчості. У західноєвропейських країнах вона спілкувалася з О. Герценом, І. Тургенєвим, Л. Толстим, брала участь в організації матеріалів і поширенні герценівського «Колокола».Із сином Богданом Марко Вовчок переїздить до Парижа, де проводить кілька років (1860-1866). Знання французької мови відкрили великі можливості для її письменницької діяльності у Франції: вона пише, перекладає. Деякі твори з «Народних оповідань» Марка Вовчка настільки полюбилися парижанам, що витримали декілька перевидань. Це повість-казка «Маруся», яка видавалася у Франції 20 разів, нагороджена премією Академії Франції і стала класичним твором французької дитячої літератури.
Саме у Франції Марка Вовчка застала звістка про передчасну смерть Т. Шевченка, який називав її своєю «донею», а себе — її «хрещеним батьком». Промовистими є рядки з вірша Т. Шевченка «Марку Вовчку»:
  За кордоном Марко Вовчок прожила вісім років, потім повернулася до Петербурга, де провела наступні десять років. Тут були видані (у журналі «Отечественные записки») кращі її повісті російською мовою: «Живая душа», «Тёплое гнёздышко» та ін. У ці роки письменниця редагує журнал «Переводы лучших иностранных писателей», перекладає твори Ж. Верна, Ч. Дарвіна, Г. Андерсена.
За чітку громадянську позицію Марка Вовчка починають переслідувати, за повість «Кармелюк» її збиралися навіть притягнути до суду. Вона переживає душевне потрясіння, починає хворіти й покидає Петербург назавжди.
Після смерті чоловіка Марко Вовчок одружується з Михайлом Лобачем-Жученком.
Сім років письменниця жила серед чистої, неймовірної краси природи Богуславщини, що під Києвом. Тут вона збирає фольклор, продовжує свою письменницьку діяльність.
Кінець свого життя Марко Вовчок прожила на Кавказі. Померла письменниця 10 серпня 1907 р. в Кабардино-Балкарії — на хуторі Долинськ, що в межах міста Нальчик, де й похована.
Російський письменник І. Тургенєв згадував Марка Вовчка як жінку, яка не вирізнялася особливою вродою, але була високою, стрункою, з довгою русою косою, яку укладала короною довкола голови, мала чудові, незвичайної глибини сірі очі й вміла одягатися зі смаком, володіла даром підкоряти людей.
Маючи намір вивчити українську мову, славетний російський класик І. Тургенєв звернувся до Т. Шевченка, аби той порекомендував, прозу якого українського письменника варто читати як зразок чистої літературної мови. Український класик відповів: «Марка Вовчка, бо він один знає нашу мову». Цей факт дуже красномовний.
                                                        Творчий доробок Марка Вовчка
     Марко Вовчок написала понад сто оригінальних творів і стільки ж перекладів. Письменниця перекладала з французької, німецької, англійської й польської мов. Серед перекладних творів — п'ятнадцять романів Жуля Верна. Французькою вона писала оповідання й казки. До найвідоміших творів російською мовою належать оповідання «Маша», «Игрушечка», повість «Живая душа». Саме українською мовою написані її найкращі твори: казки; повісті «Інститутка», «Кармелюк», «Маруся», «Гайдамаки»; збірка «Народні оповідання».
В українській літературі Марко Вовчок передусім відома своїми «Народними оповіданнями» і повістю «Інститутка». Позначення оповідань письменницею словом «народні» повністю себе виправдовує, адже вона першою зобразила український народ таким, яким він був насправді, тобто реалістично. Деякі з оповідань збірки написані в романтичному ключі: сильні й безкомпромісні характери діють у суворий час Козаччини. Одним Із таких творів є оповідання Марка Вовчка «Максим Тримач».

Авраменко О. М., Дмитренко Г. К., Українська література, 9 клас
Надіслано читачами інтернет-сайту http://school.xvatit.com/