Народився в Косуті (Ошмянський повіт, Віленське воєводство, нині Вілейський район, Мінська область, Білорусь) в сім'ї родовитої литовської шляхти чеського походження — Орликів. Батько Степан Орлик служив у війську польського короля, загинув на 51-у році життя під час польсько-турецької війнив битві під Хотином у грудні 1673 року. Мати — Ірина Орлик (з білорусько-українського роду Малаховських), охрестила сина за православним обрядом (батько був католиком).
Навчався у єзуїтському колегіумі у Вільні, а також у Києво-Могилянській колегії, яку закінчив в 1694 році. Навчався відмінно, проявив талант ораторства і поезії, цікавився філософією і літературою, добре володів українською, польською, церковнослов'янською, болгарською, італійською та іншими мовами.
Протягом 1698-1700 років — служив консисторським писарем у канцелярії київського митрополита, потім у Полтавському полку, а згодом старшим військовим
канцеляристом і реєнтом ГВК Війська Запорізького.
З 1702 (за іншими джерелами — з 1706) року — генеральний писар і довірена особа Івана Мазепи.
1708 року — взяв участь у виступі Мазепи проти Петра I.
27 червня 1709-го року (після Полтавської битви) емігрував до Османської імперії.
За Іваном Мазепою до Бендер пішли близько 50 провідних представників старшини, майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4 тис. запорожців. Ці «мазепинці», як їх часом називають історики, були першою українською політичною еміграцією. Вони і обирають 5 квітня 1710-го року Пилипа Орлика гетьманом України (у вигнанні). Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва, а також турецького султана і шведського короля