Кошовий Іван Сірко.ч.1

Вісім разів Запорозька Січ обирала Івана Дмитровича Сірка кошовим отаманом. За все понад кількасотрічне існування Січі жоден кошовий отаман не зажив такої любові й шани серед січового товариства. Україна — Лівобережна, Правобережна, Слобожанщина — в 60— 70-і рр. XVII ст. не знала людини, яка б могла зрівнятися популярністю з Іваном Сірком. Загальне визнання і безмежну вдячність сучасників набула тоді очолена Іваном Сірком безперервна героїчна боротьба козацтва проти турецько-татарських агресорів, що загрожували геноцидом українському народові. Запорозький витязь вважав найпершою і найголовнішою метою кожного походу врятування бранців з полону, визволення невільників, що конали в тяжкому рабстві у султанській Туреччині та Кримському ханстві. Великий талант полководця, особиста хоробрість, мужність і відвага поєднувалися в ньому з безмежною відданістю народній справі.ногайські улуси, змушував хана пришвидшувати повернення його військ з України до Криму або виділяти частину орди для боротьби з козаками і дробити таким чином власні сили.Під час народного повстання, воєнних дій 1658—1659 рр., якими він керував разом з Іваном Богуном, Івана Сірка обрали кальницьким полковником.
Очолений ним похід запорозького загону до Чигирина — гетьманської столиці — визначив остаточне падіння Виговського.
На початку 60-х рр. Річ Посполита відновила війну з Росією і рушила на Україну величезним військом, заздалегідь уклавши угоду з кримським ханом, який привів на нашу землю свої орди.Іван Сірко з волості, а також із самої Січі, з якою, навіть будучи кальницьким полковником, не поривав зв'язків, організовував походи проти турецько-татарських нападників наприкінці 50-х — початку 60-х рр., що відзначалися своєю масштабністю. Навесні 1660 р. із Січі вийшло два козацьких загони. Перший спустився по Дніпру до того місця, де обабіч ріки стояли турецькі фортеці, чатувала засада. Другий попрямував до Очакова, поблизу якого зосередилися турецькі й татарські війська. Ці загони завдали водночас два удари по фортецях Аслам-Кермень та Очаків. Загін, діями якого керував Іван Сірко, за свідченням ігумена Трахтемирівського монастиря Іосафа, «в Очакове посад высек и полон... поймал». Запорожці обох загонів благополучно повернулися на Січ, привели багато полонених татар для обміну на бранців.
У 1663 р. Сірко разом з командиром російського гарнізону на Запорожжі Григорієм Косаговим здійснив два великих походи об'єднаних запорозьких і російських військ на Перекопські укріплення. Це паралізувало головні орди кримського хана і унеможливило його вихід з півострова та об'єднання з польським військом. 8 січня 1664 р. Іван Дмитрович, здавши своє кошове отаманство Пилипчаті, повів загін запорожців до Дністра, на Тягин, навколо якого стояли турецькі поселення, щоб зруйнувати їхні укріплення.
Король Ян Казимир, який очолив шляхетське військо, що вдерлося на Лівобережну Україну марно чекав увесь грудень свого спільника — кримського хана.
Докладаючи зусиль, аби привернути на свій бік козацького ватажка, популярність якого дедалі зростала, король навіть послав йому з Шаргорода 300 золотих червінців і золотий ланцюг. Кошовий отаман, звичайно, не спокусився на це.
Польське військо з великими труднощами просувалося по Лівобережній Україні, вельми послаблене й тим, що в його тилу — на Правобережжі — ширилося повстання народних мас проти панування Речі Посполитої та влади її прислужника й ставленика — правобережного гетьмана Тетері.Основна бойова сила цього повстання — селянство, козаки, міське населення. А його душею став Іван Сірко, чиї відозви до народу також зробили свою справу. Козаки і селяни до приходу запорожців самі створювали загони і нищили шляхту. Одне за одним повставали українські міста і села, відмовлялися визнавати владу польської шляхти. До запорозьких загонів Івана Сірка, що билися то під Тягином, то на Брацлавщині й Уманщині, вливалися нові сили, на які мусили зважати не тільки Польща, а й Туреччина, і Крим. Вже 1 березня 1664 р. на території від Дністра до Дніпра владу Речі Посполитої було ліквідовано. Похід королівських військ на Лівобережну Україну закінчився цілковитим провалом.
У наступні роки Іван Сірко здійснював походи на володіння кримського хана. Один з найбільших відбувся восени 1667 р., коли Іван Сірко та кошовий Іван Ріг, який замінив його на отаманстві, повели із Січі кількатисячне військо на Кримське ханство. Козаки пройшли через увесь півострів і перебували там понад тиждень. Полонені татари Єнакій-Атемаш, Чинасек та інші розповідали, що Сірко повів козаків від Кафи до Ширинбаївських улусів, тобто до володінь найвпливовіших феодалів-мурз. З підходом свіжих сил хана, що стояв у Перекопі, готовий вирушити на Україну, почалася велика битва, що тривала три дні й дві ночі. Козаки зазнали значних втрат, а ще більших — ханські орди. Літописець Самовидець записав про наслідки цього походу так: «Козаки орду зламали, і мусив хан уступати». Запорожці тоді визволили майже дві тисячі бранців, серед них — українців, росіян, білорусів, силоміць навернутих у рабство. Півтори тисячі невільників пішли на Запорожжя. Дізнавшись про розгром ханських володінь, татарські війська одразу повернули до Криму.