"Жалься, Боже, з України, що не в купі має сини" І. Мазепа
Початок 18 ст. ознаменувався продовженням напруженої боротьби українського народу за своє визволення. Адже вже не було такого провідника як Богдан Хмельницький, а період Руїни хоч завершився, проте не поклав край внутрішньому суперництву. Врешті – решт появляється постать нового гетьмана, про життя і діяльність якого існують різні думки до сьогодні. І постать ця - Івана Мазепи. Отож, ким саме був Мазепа – зрадником народу чи його визволителем? Чого саме він прагнув – поневолення земляків чи незалежної держави? іван Мазепа народився 20 березня 1639 року. Про те, де і в якій родин і він народився джерела подають різну інформацію. Наприклад, автор «Літопису Самовидця» зазначає, що Іван Мазепа був «роду шляхетського "повіту Білоцерковського, старожитной шляхти українской и у войску значной». А Самійло Величко у своєму «Літописі», писав, що батько його Степан Мазепа мешкав на Білоцерківщині в маєтності Мазепинцях. До речі, останнє джерело вважають найбільш правдивим, стверджуючи що с. Мазепинці – Батьківщина славнозвісного
гетьмана. Іван Мазепа отримав хорошу освіту. Це була високоосвічена людина-інтелектуал, яка знала декілька іноземних мов та орієнтувалась у політичному житті України та Європи. Тож не дивно, що, потрапивши до Івана Самойловича, Мазепа – це вже сформований дипломат, активний учасник змагань України за єдність та братерство. Іван Самойлович наближав до себе Мазепу, доручав йому важливі дипломатичні місії до Москви , тому талановитий Мазепа стає генеральним осавулом, а згодом заступає Самойловича на пості Гетьмана всієї України. Приймаючи булаву, майбутній гетьман приймає і важкий тягар.Розуміючи вантаж існуючих проблем, Мазепі необхідно створити певний план, який би покращив становище України. Тому на початку його правління план полягав у підтриманні хороших стосунків з Московією та царем. Це певний «хід конем», адже люди, яким ти довіряєш, можуть нанести надзвичайно сильний удар зсередини.Пізнього літа того ж року вирушив до Москви й Мазепа, щоб скласти свій перший у ролі гетьмана візит російському урядові.Його супроводжував пишний почет з генеральних старшин і полковників. А наступного дня після урочистого в'їзду до столиці царства відбулася аудієнція у Кремлі. В присутності регентки й одного з двох царів, Івана, обговорювались звитяжні діяння Голицина в останньому поході, а також, за субординацією, його соратника Мазепи. Ці милості показували гетьмана прибічником Софії та Голицина, що для нього було небезпечно, бо якраз тоді вибухнула вирішальна
сутичка між Софією і юним царем Петром І.У ніч на 8 серпня Петро І втік до Троїцького монастиря і звідти повів рішучу боротьбу проти регентки та її прихильників. Останній похід відіграв у цьому розриві важливу роль. Під час протистояння дужчими виявилися прибічники молодого царя; вже наприкінці серпня було скинуто Голицина, а незабаром і його заступницю. Така доля чекала й гетьмана. За царським наказом він з'явився 9 вересня в монастирі, а наступного дня був запрошений на аудієнцію.Петро поставився до Мазепи та його оточення несподівано дружньо і дав зрозуміти, що відповідальність за наслідки походу падає лише на Голицина.
Вочевидь, юний цар у цей критичний для нього час вважав нерозумним відштовхувати від себе гетьмана, а отже й репрезентовану ним Україну. Але й Мазепа,щоб заспокоїти царя і навіть здобути його прихильність, обрав правильну лінію поведінки. Адже він, як уже зазначалося, належав до тих державних діячів, котрі чудово розумілися на людях і вміли з ними поводитись. Тож йому не важко було сподобатися юному, недосвідченому цареві. В усякому разі, Мазепа залишив Москву, завоювавши його симпатії. Про це свідчать нагороди й подарунки Петра І, вручені Мазепі та його оточенню, коли українська делегація перебувала в Москві.Але москалям було не вигідно щоб Україна була сильна і незалежнаю. Через певний час Мазепа підписує Коломацькі статті, вкрай невигідні для українського народу. Згодом Петро І посилює ще більший тиск своїми діями на Україну. По-перше, він відмінює універсали Мазепи, в якому визначались торгівельні шляхи України з Європою. По-друге, цар хоче, щоб українські полки перетворили на частину російської армії. Він розуміє, що
знищуючи армію, він знищує і народ. Слід взяти до уваги і прагнення Петра І змішати українську і російську народності спільними шлюбами. Фактично Іван Мазепа опиняється не з своєї волі в орбіті інтересів Москви, царських урядовців, він підкорився як полонений збігу обставин. Проте радикально негативні вчинки та дії Петра І змушують гетьмана шукати вихід з ситуації. Мазепиному очікуванню слушного часу для звільнення від
московської залежності було покладено край у жовтні 1708 року, коли починається зародження нового союзу зі шведами. Варто зазначити, що Мазепа, дбаючи про наш народ, шукав союзників, які б не зазіхали на нашу територію, а лише стали протекторами держави. 1709 р. – рік трагедії для українського народу, бо тоді ми втратили право на українську державність. Насправді, Полтавська битва - це не була зазделегідь підготовлена подія, адже шведський король з надією врятувати свої полки йде на Україну в той момент, коли на нього зовсім не очікують. На жаль, історія не знає умовного часу і перебіг битви вже не зміниш. Зате нам залишається можливість протрактувати події та дати їм слушну оцінку. І те, що ми маємо зрозуміти – це факт, що Мазепа завжди діяв на користь України. Адже не кожний сімдесятирічний, бездітний чоловік, який має за спиною
20 років досвіду гетьмана та чималий статок , готовий ризикувати життям та авторитетом заради інших. Його образ – це образ патріота державника. І навіть якщо говорити про зраду, то єдиний кого зрадив Мазепа - це Петро І, а не український народ. Крім того, недаремно нас називають мазепинцями, тобто людьми, які готові боротися, відстоювати свою думку, йти на смерть. Міф про те, що Мазепа – зрадник ніщо інше як політичний крок Російської держави, яка тільки й намагалася знищити наш бойовий дух. Навіть Меншиков стверджує, що «Мазепа сеє учинил для всей Украини». То про яку зраду може йти мова? Іван Мазепа наважився не закрити очі, а поставити питання незалежності України з відповідною гостротою для наступних поколінь, що є найголовнішим скарбом-заповітом для нащадків.