Події травня 1768-го року нагадували початок Хмельниччини: проти селян-коліїв було вислано козацьку міліцію на чолі з полковниками і сотником Ґонтою, якого Младанович, схоже, вважав харизматичним ватажком, спроможним подолати бунт зброєю чи словом. Після виступу міліції з міста Рафала Младановича повідомили про об'єднання Ґонти і Залізняка у Звенигородці. Причина такого кроку Ґонти точно не відома. Можливо, на переговорах із Залізняком сотник упевнився у можливості реалізації амбітного проекту відновлення козацтва на Правобережжі. Проте деякі кроки сотника змушують думати, що і тут не все було так просто — наприклад, він дав змогу втекти полковникам, що офіційно керували загоном, а після першої невдалої спроби гайдамаків узяти Умань 20 червня саме він вів переговори про капітуляцію з Младановичем. Схоже, саме через спробу кількох шляхтичів убити «зрадника Ґонту» біля міської брами було зірвано переговори і почалася жахлива Уманська різанина, жертвами котрої стали, за різними даними, від 2000 до 20000 поляків, євреїв, українців. Польські мемуаристи стверджують, що Ґонта намагався хитрістю врятувати якомога більше міщан (серед них були і молодші діти загиблого Младановича), проте вгамувати розлючену масу селян він не міг. До того ж для більшості повсталих він залишався людиною чужою. Навіть на далекому від об'єктивності суді над Ґонтою не називалися факти вбивств, які особисто чинив сотник.В Умані повстанська Рада оголосила Ґонту уманським полковником і князем. Слабке польське військо було нездатним придушити визвольний рух, який швидко поширювався в Київському та Брацлавському воєводствах. В кінці червня масштаби українського повстання почали турбувати російський уряд, який до того часу використовував гайдамаків для боротьби проти шляхетської Барської конфедерації. Очевидно, свою роль зіграла також спроба Залізняка після взяття Умані відновити козацьку державу.Російське військове командування надало полякам військову допомогу в боротьбі з гайдамаками.27 червня 1768-го року російський загін оточив Умань, де на той час перебували Ґонта та Максим Залізняк. Вважаючи росіян своїми союзниками у боротьбі проти поляків, близько 900 озброєних гайдамаків разом зі своїми ватажками не чинили опору і були підступно захоплені в полон військом генерала Кречетнікова. Повстання було жорстоко придушене. Полковник Гур'єв наказав покарати Ґонту батогами. За кілька днів більше 840 гайдамаків разом із Ґонтою — як піддані Речі Посполитої — були передані коронному командуванню (галицькому старості Францішеку Ксаверію Браницькому). Їх було страчено у селі Кодні поблизу Житомира та у селі Серби (нині село Гонтівка Чернівецького району Вінницької області).Полонених Залізняка й Ґонту після жорстокої екзекуції (кожному дісталося по 300 ударів) кинули в яму. Судив ватажків особливий інквізиційний трибунал у селі Серби поблизу Могилева-Подільського, який після 10-денних знущань виніс присуд. Залізняка заслали на довічну каторгу до рудників Нерчинська. Ґонту засудили до страти. Страта мала тривати 2 тижні: протягом 10-ти днів кат мав кліщами здирати з нього шкіру, на 11-й — відрубати ноги, на 12-й — руки, на 13-й — вирвати серце, на 14-й день — відтяти голову.Шляхтич Дуклан-Охотський залишив свідчення про виняткову мужність ватажка повстання:
 Ґонта вийшов на страту з лицем спокійним і веселим, наче направлявся до кума на іменини. Кат здер з нього смугу шкіри, кров чвиркнула, проте обличчя гайдамаки не здригнулося; здер нову пасмугу шкіри, і тоді Ґонта сказав: «От, казали, що буде боляче, насправді ні крихти не болить!
 Бачачи, що безприкладна мужність Ґонти справляє на присутніх протилежний ефект, генерал Браницький, присланий на допомогу російським військам, наказав уже на третій день відтяти йому голову і вирок виконувати на трупові.Страта Ґонти відбулася у першій половині липня 1768-го року, але не пізніше 13-го. Сучасники розповідали, що і через багато років можна було ще бачити прибиту до шибениці голову керівника гайдамаків, на якій вітер ворушив волосся.Дружину і чотирьох дочок Ґонти доставили з Розсішок в Умань, де кілька разів прилюдно відшмагали різками і відправили у заслання. Єдиного сина Ґонти гайдамацький сотник П.Уласенко зумів вивезти до Молдавії. За поширеним у Розсішках народним переказом, родичі Ґонти, щоб уникнути подальших переслідувань, змінили своє прізвище на Максименко, тому прізвище Ґонта нині в селі відсутнє.

джерело:https://uk.wikipedia.org/